Неймовірно брудний заїжджий двір розташувався у напівзруйнованих замшілих стінах будинку, який раніше, мабуть, належав якомусь багатієві. Еверард і Вітком виявили, що тут, де торгівля відбувалася переважно завдяки натуральному обміну, їхні монети неабияк цінувалися. Пригостивши постояльників кількома кухлями елю, вони вивідали все, що їм було потрібно. «Палати короля Генґіста стоять недалеко від середмістя… не те, щоб палати, а так… стара будівля, абияк причепурена за наказом цього заблуди Стейна… тільки не подумай, чужинцю, ніби наш добрий і сміливий король — розманіжений бабій… ось того місяця… ага, так, Стейн! Стейн живе в будинку поруч із королівським. Дивний чоловік, дехто стверджує, що він бог… а до дівок ласий, авжеж… Ага, подейкують, це він стоїть за всіма тими мирними переговорами з бритами. Що день, то в місті більшає цих пролаз, а чесному чоловікові вже й не вільно пустити їм трохи крові… Звісно, Стейн вельми мудрий, я проти нього нічого не маю, тямите? До того ж він може кидати блискавицями…»
— Що робитимемо? — запитав Вітком, коли вони вже були у себе в кімнаті. — Підемо до того Стейна й арештуємо його?
— Ні, не думаю, що це можливо, — із сумнівом відказав Еверард. — У мене є такий-сякий план, але все залежить від того, чого цей зайда з майбутнього насправді хоче. Спробуймо лише потрапити до нього на аудієнцію. — Підвівшись із солом’яної мати, що правила за постіль, він заходився чухатися. — Хай ти сказишся! Цій добі потрібна не грамотність, а добрий засіб проти бліх!
Ретельно оновлений будинок Стейна вирізнявся чистотою: неприродна посеред довколишнього бруду білизна його фасаду з невеличким портиком ледве не різала очі. Двоє вартових, що сиділи на східцях, миттю підхопилися, щойно помітили незнайомців. Еверард тицьнув їм гроші й сказав, що має інформацію, яка неодмінно зацікавить великого чарівника.
— Скажи йому: «Прийшла людина з прийдешнього». Це пароль такий. Утямив?
— Безглуздя якесь, — невдоволено пробурмотів охоронець.
— Пароль і не мусить мати глузд, — згорда відповів йому Еверард.
Похитуючи скрушно головою й побризкуючи обладунком, ют пішов. А бодай їм, усім цим новомодним вигадкам!
— Ти впевнений, що ми чинимо розумно? — запитав Вітком. — Ти ж розумієш: тепер він буде насторожі.
— Еге ж, а ще я розумію, що така поважна людина не стане витрачати свого часу на абиякого незнайомця. А нам не можна баритися, друже! Поки що йому не вдалося досягнути жодних тривких результатів, навіть у легендах він ще міцно не закріпився. Але якщо Генґіст справді укладе союз із бритами…
Охоронець повернувся, пробурчав щось і повів їх сходами в будинок. Вони перетнули перистиль[18] і опинилися в атріумі[19], просторому приміщенні, де ведмежі шкури на підлозі дисонували з пощербленим мармуром і вицвілою мозаїкою. Біля грубого дерев’яного ліжка на них чекав чоловік. Коли патрульні зайшли, він звів руку, і Еверард побачив вузьке дуло бластера з тридцятого століття.
— Тримайте руки так, щоб я міг їх бачити, відведіть їх убік, — м’яко промовив чоловік. — Інакше я муситиму спопелити вас блискавкою.
Збентежений Вітком різко втягнув повітря, але Еверард радше чогось такого й очікував. І все ж він відчув, як усередині все скрутилося в тугий вузол.
Чаклун Стейн був невисокий чоловічок, одягнений в добру гаптовану туніку, що вочевидь дісталася йому з якоїсь бритської вілли. У нього було гнучке тіло, велика голова з кучмою чорного волосся і обличчя, у чомусь приємне, і, водночас, у чомусь потворне. Губи кривилися в напруженій посмішці.
— Обшукай їх, Едґаре, — звелів він. — Забери все, що знайдеш у їхній одежі.
Ют виконав наказ незграбно, але паралізатори все ж знайшов і кинув їх на підлогу.
— Можеш іти, — сказав Стейн.
— Вони не зашкодять вам, мій лорде? — запитав воїн.
Стейн посміхнувся ще ширше.
— Коли я тримаю в руці оце? Ні, іди собі.
Едґар виволікся з кімнати.
«Принаймні в нас лишилися меч і сокира, — подумав Еверард. — Щоправда, користі від них небагато, доки він тримає нас на прицілі».
— Отже, ви прибули з майбутнього, — пробурмотів Стейн. На його чолі раптом зблиснули краплини поту. — Цікаво… Ви розмовляєте пізньоанглійською?
Вітком уже був розтулив рота, але Еверард випередив товариша, вирішивши зімпровізувати, хоча й ризикував їхніми головами.
18
Складова частина давньогрецьких І давньоримських будинків. Відкритий простір, зазвичай дворик, сад чи майданчик, оточений критою колонадою.