Ні! Не можна дозволяти собі так думати! Це лише заважатиме йому виконувати свої обов’язки, які полягали в усіх тих прагматичних і буденних діях, потрібних, щоб убезпечити існування цієї реальності. Еверард пришвидшив ходу.
Багатоквартирний будинок, який він шукав, стояв на тихій вуличці, один із ряду ошатних старовинних будиночків, зведених на початку двадцятого століття. Адресний довідник у під’їзді підказав, що Янне Флоріс мешкає на четвертому поверсі. Її професію було вказано доволі невизначено — «bestuurder», тобто «менеджер»: для місцевого загалу вона отримувала платню в компанії Тена Брінка.
Крім цього Еверардові було відомо лише те, що Флоріс — польова дослідниця Римської залізної доби[152], того періоду, коли до археологічних знахідок на території Північної Європи почали додаватися спорадичні письмові джерела. Він хотів був переглянути її особову справу — у певних межах Еверард мав такі повноваження, — адже ця доба не найлегша для будь-якої жінки, а тим паче для вченої з майбутнього. Але потім все ж передумав, принаймні доти, доки вони не поспілкуються. Нехай краще перше враження складеться під час особистої зустрічі. До того ж, можливо, не йдеться про справжню кризу. Може, розслідування не виявить нічого значного, лише якусь помилку чи непорозуміння, виправлення яких не потребуватиме жодних дій.
Еверард розшукав квартиру і натиснув на кнопку дзвінка. Флоріс відчинила. Якусь мить обоє стояли мовчки.
Чи вона теж була спантеличена побаченим? Може, вона очікувала, що позачасовий агент мав би справляти більше враження, ніж цей простакуватий здоровань зі зламаним носом і, попри все пережите, немов написаною на чолі провінційністю. Що ж до Еверарда, то він уже напевне не очікував такої приємної для очей картини, як ця висока білявка у скромній, однак елегантній сукні.
— Привіт, — врешті спромігся він вимовити англійською. — Я…
Жінка широко всміхнулася, показуючи великі зуби. Окрім очей мінливої бірюзової барви, риси її обличчя з кирпатим носом і густими бровами не були тими, які зазвичай називають вродливими, та Еверард замилувався ними. Стрункій же фігурі могла позаздрити сама Юнона.
— …Агент Еверард, — докінчила за нього жінка. — Для мене честь, сер. — Голос її був привітний, але не улесливий, і руку вона потисла, як рівна з рівним. — Прошу, заходьте.
Проходячи повз неї, Еверард зауважив, що Флоріс не молода. Вочевидь, їй довелося зазнати чимало всякого: довкола очей і губ лежала тоненька павутинка зморщок. Авжеж, щоб досягти такого становища в Патрулі, вона мусила витратити не один рік свого життєвого ресурсу, а омолоджувальні процедури не могли стерти всіх слідів.
Зайшовши до вітальні, патрульний роззирнувся. Кімната була просто й затишно умебльована, як і його власна, лише без пошарпаних, старих речей і сувенірів з інших епох. Може, Флоріс не хотіла щоразу пояснювати їхнє походження звичайним гостям — чи коханцям? На стінах він упізнав репродукцію Кейпового пейзажу та астрономічну світлину туманності Вуаль. Серед книжок у височенній шафі помітив Дікенса, Марка Твена, Томаса Манна, Толкіна. Нідерландські назви, до його сорому, нічого Еверардові не казали.
— Прошу, сідайте, — припросила Флоріс. — Можете курити, якщо хочете. Є кава, або ж за кілька хвилин буде готовий чай.
— Дякую, я б випив кави.
Еверард сів у крісло. Флоріс принесла з кухні кавник, чашки, вершки, цукор, поставила все це на кавовий столик і всілася навпроти патрульного на диван.
— Якою мовою бажаєте розмовляти, англійською чи темпоральною? — запитала вона.
Еверардові сподобався її підхід до справи — прямий, але не безцеремонний.
— Для початку англійською, — вирішив він. Мова патрульних мала граматику, що добре надавалася до опису переміщень у часі й пов’язаних із цим парадоксами, та коли йшлося про людську природу, вона була немічна, як загалом усі штучні мови. (Навряд чи есперантист, вдаривши себе молотком по пальцю, закричить: «Екскременто!») — Змалюйте мені в загальних рисах, у чому полягає проблема.
— А я думала, що ви вже прийдете підготований. Тут у мене є дещо, чого нема в офісі: світлини, всілякі дрібнички, які беруть на згадку зі своїх завдань, — речі, які не мають особливою цінності для науковців чи будь-кого іншого, але важливі як пам’ятка. Розумієте? — Еверард кивнув. — Що ж, тоді я, мабуть, дістану їх із шухляди, щоб ви краще пройнялися духом цієї доби, а мені вони допоможуть пригадати котресь спостереження, яке може виявитися корисним.