Еверард відсьорбнув з чашки. Кава була саме така, яка йому подобалася, — гаряча й міцна.
— Добра думка. Але ми поглянемо на них пізніше. Якщо є можливість, я хотів би спочатку почути про справу безпосередньо, з першоджерела. Точні деталі, науковий аналіз, повна картина — усе це матиме значення згодом.
«Інакше кажучи, я не інтелектуал, я — хлопчина з фермерської родини, що спершу став інженером, а потім копом».
— Але я ще не була на місці, — мовила Флоріс.
— Я знаю. Ніхто з патрульних ще не був, адже так? Ви, однак, обізнані з проблемою доволі докладно і, я певен, уже про неї багато міркували, пропускаючи крізь призму вашого досвіду й фахових знань. Тому, за відсутності очевидця, ви — найкращий варіант.
Еверард подався вперед.
— Гаразд, — мовив він, — ось що я можу вам сказати. Центральне керівництво попросило мене розслідувати одну справу. Вони отримали звіт про суперечність у Тацітових[153] хроніках, і це їх стурбувало. Події, як видається, стосуються центральної частини Нижніх країн у першому столітті нашої ери. Так випало, що це ваше поле діяльності, а ми з вами більш-менш сучасники… — «Хоча між датами наших народжень — ціле покоління, так?» —…тому мали б співпрацювати більш-менш успішно. Саме через це серед інших позачасовиків вони обрали мене. — Еверард вказав на «Девіда Копперфілда», прагнучи продемонструвати, що в них з Флоріс є ще щось спільне. — Баркіс має бажання[154]. Я майже відразу зателефонував Тенові Брінку і вам, а потім, не гаючи часу, прибув сюди й сам. Можливо, мені слід було спершу проштудіювати Таціта. Я читав його, звісно, але відтоді на моїй світовій лінії спливло чимало часу, і в мене доволі туманні спогади. Я таки переглянув його, але тільки поверхово, і він видався мені якимось заплутаним. Тож тепер ви розтлумачте мені все з самого початку. Якщо я й почую щось, що вже знаю, — невелика біда.
Флоріс усміхнулася.
— Ваші манери цілковито знезброюють, сер, — промуркотіла вона. — Ви це навмисне?
На якусь мить Еверард замислився, чи вона, бува, не кокетує з ним, але жінка посерйознішала й повела далі діловим, ледь не професорським тоном:
— Вам, певна річ, відомо, що Тацітові «Аннали» і «Історія» дійшли до пізніших століть неповними. Найдавніша копія «Історії», що збереглася, містить лише чотири книги з оригінальних дванадцяти. І ще частину п’ятої. І ця частина обривається саме на тих подіях, які нас і занепокоїли. Звісно, коли винайдуть подорожі в часі, до тої епохи вирушить експедиція й відшукає втрачені томи, адже вони вкрай потрібні. Таціт не найнадійніший хроніст, але він видатний стиліст, мораліст і — в деяких випадках — єдине вагоме письмове джерело.
Еверард кивнув.
— Атож. Перш ніж вирушити в минуле відновлювати картину того, що справді сталося, дослідники читають істориків, щоб мати уявлення, що шукати й чого остерігатися. — Він кахикнув. — Але що це я розповідаю вам про вашу роботу? Даруйте мені. Не заперечуєте, якщо я закурю люльку?
— Будь ласка, — неуважно відказала Флоріс і повела далі: — Так, усі томи «Історії», а також «Германія» були серед моїх головних порадників. Я виявила безліч деталей, що відрізняються від того, що він писав, але цього й слід було очікувати. В загальних рисах, а здебільшого й у подробицях, Тацітів опис великого повстання і його наслідків є правдивий.
Вона на мить замовкла, а відтак із затятою відвертістю додала:
— Ви ж розумієте, що не лише я проваджу такі дослідження. Аж ніяк. Багато інших працівників вивчають сотні років до і після мого періоду, на території від Росії до Ірландії. І є ще ті, хто збирає, порівнює та аналізує наші доповіді, і робота ця по-справжньому життєво важлива. Але так випало, що саме я працюю в тому регіоні, де тепер розміщені Нідерланди й прилеглі райони Бельгії та Німеччини, працюю в часі, коли кельтський вплив слабшав — після того як Рим завоював ґаллів, — а германські племена починали витворювати свою характерну культуру. До того ж ми не так багато дізналися, порівнюючи з тим, чого ще не знаємо. Нас занадто мало.
«Справді мало, — подумав Еверард. — Охороняти потрібно пів мільйона років чи й більше, і Патрулю вічно бракує персоналу, доводиться розпорошувати сили, вигадувати щось, іти на компроміси. Трохи нам допомагають учені, але більшість із них працює з цивілізаціями прийдешніх тисячоліть, і зацікавлення їхні часто надто далекі від наших цілей. І все ж ми мусимо виявляти приховану правду минулого, щоб бачити ті критичні точки, коли хід історії можна легко змінити… З погляду того, хто знає все-все, ти, Янне Флоріс, важиш, либонь, набагато більше для збереження тої реальності, що породила нас, ніж я».
153
154