— Як ви, мабуть, пригадуєте, після повалення Нерона вибухнула громадянська війна — Рік трьох імператорів[155], Гальби, Отона, Вітеллія, а згодом ще й Веспасіана на Ближньому Сході, які, змагаючись між собою, спустошували імперію. Кожен збирав ті сили, які міг, будь-якого ґатунку, будь-де, будь-якими способами, зокрема й призовом до війська. Особливо страждали батави, коли бачили, як їхніх синів забирають на війну, яка для них нічого не значила. І не лише, щоб битися. Деякі римські урядовці мали хіть до гарних юнаків.
— Так. Поступися бодай трохи владі, і ось що вона робитиме людям. Тому-то батьки-засновники Сполучених Штатів прагнули обмежити повноваження федеральних органів. Дуже шкода, що їм це вдалося лише ненадовго. Вибачте, що перебив вас.
— Отож, була одна батавська родина, шляхетного походження, впливова, і рід свій вела від самих богів. Ця родина дала Римові чимало воїнів, а найвизначнішим серед них був чоловік, який узяв собі латинське ім’я Клавдій Цивіліс. Батави ж називали його, як нам вдалося дізнатися, Бурмунд. За свою довгу службу він відзначився в багатьох походах. І ось тепер Цивіліс закликав до зброї батавів і сусідні племена. Ви ж розумієте: це не був якийсь неотесаний мужлай.
— Авжеж. Наполовину цивілізований і, поза сумнівом, кмітливий, спостережливий чоловік.
— Він оголосив себе начебто прибічником Веспасіана й виступив проти Вітеллія. Тим, хто пішов за ним, Цивіліс сказав, що Веспасіан забезпечить їм справедливість. Таким чином германським підрозділам, хай би де вони перебували, легко було зігнорувати накази свого командування й приєднатися до Цивіліса. Повстанці здобули кілька значних перемог. Північно-східну Ґаллію охопила пожежа війни. Ґалльські допоміжні війська на чолі з Юлієм Классіком і Юлієм Тутором перейшли до Цивіліса й проголосили свою провінцію самостійною імперією. Пророчиця на ім’я Веледа з германського племені бруктерів провістила падіння Риму. Це надихнуло місцеве населення на подальшу героїчну боротьбу, метою якої також стала незалежна конфедерація.
«Як це все знайомо звучить для американця. У 1775 році ми піднялися на боротьбу за свої права, ще вважаючи себе англійцями. А потім одне потягнуло за собою друге…» — подумав Еверард, але промовчав.
Флоріс зітхнула.
— Зрештою Веспасіан взяв гору. Сам він затримався на Близькому Сході ще на кілька місяців — мав там багато справ, — але написав Цивілісу, вимагаючи покласти край воєнним діям. Цивіліс, звісно, відмовився. Відтак імператор призначив командувати північними арміями здібного воєначальника Петіллія Церіала. Тим часом ґалли й германські племена сварилися, не спроможні узгодити свої дії, і марнували ті можливості, які мали. Бачте, об’єднане командування було поза межею їхнього розуміння. Римляни розбили їх поодинці. Зрештою Цивіліс погодився зустрітися з Церіалом і обговорити умови миру. У Таціта це доволі ефектна сцена: міст через Ейссел, з якого заздалегідь прибрали середину, і два чоловіки, що стоять кожен на своєму кінці й розмовляють…
— Я пам’ятаю, — мовив Еверард. — На цьому рукопис закінчувався, доки не відновили решту. Як я пригадую, повстанці дістали цілком пристойну пропозицію і погодилися на неї.
Флоріс кивнула.
— Так. Кінець утисків, гарантії на майбутнє, амністія. Цивіліс повернувся до звичайного життя. Що ж до Веледи, Таціт про неї нічого не повідомляє, окрім того, що вона, схоже, допомагала укласти перемир’я. Хотілося б мені дізнатися, що з нею сталося далі.
— Маєте якісь ідеї?
— Лише здогадки. Якщо зайдете до музеїв у Лейдені або в Мідделбурзі, що на острові Валхерен, то побачите там кам’яні брили другого чи третього століття — вівтарі або обітні камені — з вирізьбленими на них латинськими написами… — Флоріс стенула плечима. — Та це, мабуть, не має значення. Історичний факт полягає в тому, що ті предки нідерландців стали провінційними римлянами й були цим цілком задоволені. — Очі її розширилися. Вона зіщулилася на краєчку канапи. — Полягав.
Запала мовчанка. Враз надвечірнє сонце й шум вуличного руху за вікнами здалися такими крихкими.
— Це за Тацітом-першим, так? — неголосно мовив Еверард по якійсь хвилі. — За тією версією, якою ми завжди користувалися і яку я вчора пробіг очима. Мені не все зрозуміло з Тацітом-другим. Про що там мовиться?
Флоріс відповіла так само тихо:
— Про те, що Цивіліс не здався, значною мірою тому, що Веледа виступала у своїх проповідях проти миру. Війна тривала ще один рік, поки племена не були цілковито підкорені. Цивіліс не захотів брати участі у тріумфі переможців і, щоб не їхати в кайданах до Рима, наклав на себе руки. Веледа втекла до германських земель, вільних від римського панування. Багато повстанців учинило так само. Наприкінці «Історії» Таціт-другий зауважує, що релігія диких германців зазнала змін відтоді, як він написав про них книжку. Дедалі більшої ваги набуває жіноче божество Нерта, яке він описав у своїй праці «Германія». Таціт прирівнює її до Персефони, Мінерви й Беллони.
155
Насправді громадянська війна 68–69 рр. н. е. в Римській імперії відома під назвою Рік чотирьох Імператорів.