— Не бути такому королівству, доки ми не знекровимо Рим.
— Не говорімо про це. Нехай пізніше. А тепер згадаймо про щось приємне.
Вранішня зоря вже червонила крайнебо, коли Гайдгін попрощався з віщункою. На багнистому подвір’ї блищала роса. Чорною тінню він рушив через священний гай до пристановища й до свого коня. На Етиному чолі лежав спокій, вона лаштувалася до сну, але Гайдгінові пальці впиналися в руків’я ножа.
4
Кастра Ветера, Старий Табір, стояв на Рейні приблизно там, де в сучасній Еверардові й Флоріс Німеччині розмістилося місто Ксантен. Але на ту добу всі землі довкола були не Німеччиною, а Германією, що простяглася у верхній частині Європи від Північного моря до Балтійського й від річки Шельди до Вісли, а на півдні до Дунаю. Протягом наступних майже двох тисяч років на цій території постануть Швеція, Данія, Норвегія, Австрія, Швейцарія, Нідерланди, Німеччина. А поки це були дикі нетрища, які лише де-не-де перемежовувалися полями, пасовиськами, сельбищами й садибами, що належали племенам, які приходили й відходили, воюючи, мігруючи, перебуваючи в постійному русі.
На заході, там, де згодом будуть Франція, Бельгія, Люксембург і більша частина Рейнської області[160], проживали ґалли, споріднені з кельтами племена, які послуговувалися кельтською мовою. Маючи розвинутішу культуру й здібності до військової справи, вони панували над сусідніми племенами германців — хоча відмінності між ними ніколи не були істотними, а в прикордонних районах і зовсім розмивалися. Так тривало, доки ґаллів самих не підкорив Цезар. Це сталося не так давно, асиміляція ще не завершилася, і не у всіх померла пам’ять про колишню волю.
Здавалося, та сама гірка доля спіткає і їхніх східних сусідів, але, втративши три легіони в Тевтобурзькому лісі, Август вирішив провести кордон імперії по Рейну, а не по Ельбі, і лише кілька германських племен лишилися під владою Риму. Для найвіддаленіших із них, як-от батавів і фризів, завоювання це було ледь відчутне. Подібно до штатів Британської Індії, вони мали платити данину й загалом поводитися так, як того вимагав найближчий до них проконсул. Ці племена постачали чимало воїнів до допоміжних військ, спочатку добровольців, згодом за призовом. Саме вони першими підняли повстання, а пізніше до них приєдналися родичі зі сходу, тимчасом як на південному заході полум’я війни розпалили ґалли.
— Щодо полум’я… Я чув про віщунку, яка пророкує, нібито Рим згине у вогні, — мовив Юлій Классік. — Розкажи мені про неї.
Огрядне Бурмундове тіло нервово засовалося в сідлі.
— Цими словами вона привела до нашого табору бруктерів, тенктерів і хамавів, — визнав він із дещо меншим запалом, ніж можна було б очікувати. — Слава про неї перенеслася через річки й дісталася до нас. — Він глянув на Еверарда. — Ти також мав би чути про неї у своїх мандрах, адже, мабуть, відвідував ті самі місця, що й вона. Племена, у яких вона побувала, не забувають її. Їхні воїни приходять до нас, бо дізнаються, що вона тут, закликає до війни.
— Звісно, я чув про неї, — збрехав патрульний, — але не знаю, яким із цих розповідей вірити, а яким ні. Справді, розкажи більше.
Сидячи верхи на конях, вони втрьох чекали під сірим небом і холодним вітром неподалік дороги, що вела від Старого Табору. Це був військовий шлях, брукований і рівний, як стріла, що вів уздовж Рейну на південь до Колонії Аґриппіни. Римські легіони перебували тут багато років. Тепер їхні залишки, що утримували фортецю протягом осені й зими, тягнулися під вартою до Новезія, який піддався значно швидше.
Видовище було жалюгідне: обшарпані, брудні, худі, як тріска. Більшість із них пленталося з порожніми очима, навіть не намагаючись зберігати якийсь лад. Це були переважно ґалли, з регулярних і допоміжних військ. Вони склали зброю перед Імперією ґаллів і присягнули їй на вірність, як того домагалися намовляннями й улещуваннями Классікові речники. Хоча солдати однаково б не вистояли проти іще одного рішучого приступу, як робили це раз по раз на початку облоги. Останнім часом їм доводилося їсти траву, тарганів та іншу дрібноту, яку вдавалося спіймати.
Конвой був символічний — жменька їхніх земляків-ґаллів, нагодованих і добре споряджених, теж із солдатів, що раніше перекинулися до Классіка та його поплічників. Численніший загін пильнував запряжені волами вози, що тяглися позаду, навантажені воєнною здобиччю. Ці вартівники були германці — кілька ветеранів-легіонерів мали під своїм командуванням пущовиків, озброєних списами, бойовими сокирами й довгими мечами. Клавдій Цивіліс — або ж Бурмунд Батав — вочевидь не надто довіряв своїм кельтським спільникам.
160