Це було великою помилкою. Поки він пробивався крізь бельгійські ліси, Классік байдикував, а Тутор з фатальною неквапливістю займав оборону на Рейні і в Альпах. Двадцять перший легіон скористався цим і вдерся в Ґаллію. Там він об’єднався з допоміжними військами, зокрема з кіннотою під проводом Юлія Бриґантіка, Цивілісового небожа й затятого ворога. Тутора розбили, його тревери розбіглися. Перед тим спроба підбити на повстання секванів зазнала цілковитої невдачі, і римські підрозділи стали прибувати з Італії, Іспанії, Британії.
На чолі всіх сил імперії тепер стояв Петіллій Церіал. Зазнавши дев’ять років тому в Британії поразки від Боудіки[165], цей Веспасіанів родич виправився, відігравши значну роль у відвоюванні Рима у вітелліанців. Біля Могунціака, майбутнього Майнца, він відіслав ґалльських новобранців додому, оголосивши, що в його легіонах досить людей. Цим вчинком Церіал практично завершив утихомирення Ґаллії.
Після цього він увійшов до Авґусти Треверорум, майбутнього Трира, міста Классіка й Тутора, де зародилося ґалльське повстання. Церіал оголосив загальну амністію і прийняв назад до римського війська ті підрозділи, що були полишили його. Звернувшись до зібрання треверів і лінгонів, він чітко пояснив, що дальшим опором вони нічого не здобудуть, а втратити можуть усе.
Бурмунд і Классік перегрупували свої пошарпані сили, за винятком тої значної частини, яку Церіал затиснув у пастці. Вони послали до нього гінця з пропозицією стати імператором Ґаллії, якщо він приєднається до них. Церіал просто переслав листа до Рима.
Зайнятий політичним аспектом війни, він виявився не дуже готовий до наступу повстанців, які в запеклій битві захопили міст через Мозель. Церіал особисто повів людей в атаку, щоб відбити його. Згуртувавши свої когорти, коли ворог був уже в його таборі, він наскочив на варварів, заклопотаних грабунком, і погнав їх навтьоки.
Північніше на Рейні аґриппінці — себто убії — проти своєї волі уклали були угоду з Бурмундом. Тепер вони зненацька вирізали германську залогу й звернулися до Церіала по допомогу. Той прискореним маршем поквапився визволяти місто.
Попри деякі незначні поразки, Церіал змусив капітулювати нервіїв і тунгрів. Коли свіжі легіони подвоїли його сили, він рушив на вирішальний бій з Бурмундом. У дводенній битві біля Старого Табору з допомогою батава-дезертира, який показав римлянам дорогу для обхідного маневру, Церіал розбив германців. Війна там би й закінчилася, якби римляни мали кораблі напохваті, щоб не дати германцям утекти за Рейн.
Дізнавшись про поразку, ті ватажки треверських повстанців, які ще боролися, також відступили за річку. Бурмунд повернувся на острів батавів і якийсь час разом із залишками своїх людей вів партизанську війну. Серед тих, кого вони вбили, був і Бриґантік. Але вони не могли довго утримувати свою територію. Люта сутичка звела лицем до лиця Бурмунда й Церіала. Германця, що силкувався згуртувати своїх воїнів, які подалися під натиском, впізнали. Довкола нього засвистіли стріли й списи, він ледве врятувався, зіскочивши з коня й перепливши річку. Човни забрали Классіка й Тутора, які відтоді були тільки занепалими духом нахлібниками.
Із Церіалом трапилася одна неприємність. Після огляду зимових квартир для легіонерів у Новезії та Бонні він зі своїм флотом повертався Рейном униз по течії. Германські розвідники зі своїх сховків помітили, що самовпевненість римлян переросла в недбальство. Повстанці зібрали кілька сильних ватаг і хмарної ночі напали. Ті, хто вдерлися до римського табору, перетнули наметові мотузки й перебили людей, що спали всередині. Їхні товариші тим часом зачепили гаками кілька кораблів і відтягли їх. Великою здобиччю стала преторіанська трирема, на якій мав ночувати Церіал. Так випало, що тої ночі він був в іншому місці — казали, з котроюсь убійкою, — і прибіг трохи причмелений і напівголий.
Був то лише раптовий і короткий наскок. Головним його наслідком, поза сумнівом, стало те, що римляни швидко набралися розуму. Германці відтягли захоплену трирему річкою Ліппе й передали її Веледі.
Хай якою незначною була ця невдача римського війська, її пізніше могли взяти за лихий знак. Церіал просувався далі в землі германців. Ніхто не міг чинити йому опір. Але й Церіалу ніяк не вдавалося зійтися з ворогом у вирішальній битві. Рим більше не міг надсилати йому підмоги. Постачання припасів зробилося недостатнім і нерегулярним. А тим часом на його війська насувалася північна зима.
165