Переконати повстанців було не так просто, але й не набагато складніше. Насправді вони знесиліли й охололи до боротьби. Гота могли б допустити до римського командувача, і з цього могла б вийти бодай якась користь, тимчасом як вже годі було погіршити справи. Посланці передали пропозицію, і германців здивувала та легкість, з якою римляни її прийняли. Втім, Еверард цього очікував. Завдяки Таціту і своїм спостереженням з повітря йому краще за повстанців було відомо, у якому скрутному становищі перебувають римляни.
— Це я знаю! — гаркнув Церіал. — Мені не сказали тільки про твій зиск у цій справі. Гаразд, ми поговоримо. Але попереджаю: будеш просторікувати, я сам вижену тебе звідси копняками. Сідай. Хоча ні, спершу налий нам вина. Вино — це єдине, що рятує в цьому жаб’ячому болоті.
Еверард наповнив два срібні кубки з вишуканої скляної карафки. Стілець, на який він сів, також був гарний, а напій — приємний на смак, хоча, як на Еверарда, трохи засолодкий. Усе, що тут було, належало Цивілісу. Цивілізації.
«Я ніколи не захоплювався римлянами, але треба визнати, що, крім работоргівлі, податкових відкупників і садистських ігрищ, вони принесли-таки й багато іншого. Мир, процвітання, відсутність кордонів — це не триває довго, але коли припливна хвиля відкочується, серед уламків вона залишає після себе розкидані книги, технології, вірування, ідеї, спогади про те, що колись було, — матеріал, який наступні покоління мають цінувати й берегти, щоб на ньому будувати нову цивілізацію. А серед спогадів були й ті, що нагадували: життя, нехай і на короткий час, не було самою лише боротьбою за виживання».
— Отже, германці готові здатися? — запитав Церіал.
— Я прошу у вас вибачення, якщо ми дали привід до неправильного тлумачення наших намірів. Ми не дуже добре володіємо латиною.
Церіал грюкнув по столу кулаком.
— Я ж сказав тобі: перестань ходити довкола або вимітайся геть! Судячи з того, як ти поводишся, мабуть, ведеш свій рід від Меркурія. Я родич імператорові, але ми з ним — прості солдати, які виконують свій тяжкий обов’язок. Поки самі, ми з тобою можемо говорити відверто.
Еверард наважився вишкіритися.
— Як забажаєте, командувачу. Насмілюся сказати, що ви не дуже помилилися щодо наших намірів. То чому б нам не перейти просто до справи? Вожді, що послали мене, не вдягнуть на шию ярмо й не дадуть закувати себе в ланцюги для тріумфу римлян. Але вони також прагнуть покласти край цій війні.
— Їм ще вистачає нахабства висувати умови? Які в них лишилися засоби, щоб воювати далі? Ми навіть більше не бачимо ворожих військ. Остання варта згадки спроба Цивіліса — це напад на наші кораблі минулої осені. Він не завдав мені клопотів, ні, але я неабияк здивувався: він, виявляється, ще на щось здатний. Це йому, звісно, нічого не дало, і Цивіліс відступив за Рейн. Відтоді ми нищимо його рідний край.
— Я бачу. Як бачу й те, що ви пошкодували його маєтність.
Церіал вибухнув реготом.
— Певно, що пошкодував. Щоб убити клин між ним і рештою. Нехай замисляться, чому вони мають лити кров і помирати заради його добробуту. Я знаю, що вони ситі війною по саму зав’язку. Ти прибув не від Цивіліса, а від групи племінних вождів.
«Це правда. А ти, чоловіче, кмітливий».
— Послання йдуть довго. До того ж ми, германці, звикли діяти незалежно ні від кого. Та це не значить, що мене послали зрадити Цивіліса.
Церіал надпив зі свого келиха, з брязкотом поставив його на стіл і промовив:
— Гаразд, послухаймо. Що мені пропонують?
— Мир, як я вже казав, — виголосив Еверард. — Чи можете ви відкинути таку пропозицію? Ви в такому самому скрутному становищі, як і вони. Стверджуєте, що більше не бачите ворожих військ? Це тому, що ви більше не просуваєтеся вперед. Ви загрузли в спустошеному дощенту краю, де кожна дорога — багновище, а ваші легіонери мерзнуть, мокнуть, голодують, хворіють і слабнуть. Ваше постачання жахливе, і воно не стане кращим доти, доки держава не оклигає від громадянської війни, а це триватиме довше, ніж ви можете дозволити собі чекати. — «Хотів би я процитувати той відомий рядок зі Стейнбека про мух, які захопили липкий папір»[172]. — А тим часом Бурмунд, себто Цивіліс, набирає нове військо в Германії. Ви можете зазнати поразки, Церіале, як Вар зазнав поразки в Тевтобурзькому лісі, і з тими самими довгостроковими наслідками. Краще замиритися, доки є така можливість. Я достатньо прямо висловився?
Римлянин спалахнув і стиснув руки в кулаки.