— Вибач, — мовила вона, дістала хустинку й витерла очі. — Мені шкода, що я розревілася.
— То нічого.
Вона втупилась очима в підлогу.
— Ти міг би спробувати допомогти Кітові. Звичайні агенти відступилися, але ти міг би спробувати.
Вона благала його, і Еверардові було нікуди подітися.
— Я міг би, — відповів він їй. — І в мене так само може нічого не вийти. Ті архівні записи, які є, свідчать, що я зазнаю невдачі, якщо спробую його розшукати. А на будь-які зміни в просторі-часі дивляться криво, навіть у такій простій справі.
— Для Кіта вона не проста.
— Знаєш, Синтіє, — пробурмотів він, — небагато жінок, які будь-коли жили на цьому світі, висловили б це так. Більшість сказали б, що ця справа непроста для мене.
Її очі зустрілися з його, і на якусь мить вона принишкла. Відтак прошепотіла:
— Вибач, Менсе. Я не думала… Я гадала, що за стільки часу, який минув для тебе, ти вже…
— Ти про що? — перейшов до оборони Еверард.
— Невже психологи Патруля нічим не можуть тобі допомогти? — запитала вона й знову опустила очі. — Я маю на увазі, вони ж ставлять нам психоблок, щоб ми не розповіли нікому про подорожі в часі… Я собі думаю, вони могли б звільнити людину від…
— Годі, — грубо урвав її Еверард.
Якусь хвилю він гриз мундштук люльки.
— Гаразд, — вимовив він нарешті. — Є в мене деякі міркування. Можливо, не все ще спробували. Якщо Кіта можна якось урятувати, ти побачиш його завтра, до полудня.
— Менсе, ти не міг би перекинути мене в завтрашній день? — Синтію почав бити дрож.
— Міг би, — відказав він, — та я цього не зроблю. У будь-якому разі тобі до завтра потрібно відпочити. Зараз я відвезу тебе додому й простежу, щоб ти випила снодійне. А потім повернуся сюди й добре все обміркую. — Він скривив губи в подобі усмішки. — Досить уже тремтіти, як осика на вітрі, добре? Я ж сказав тобі, мені треба подумати.
— Менсе… — Вона взяла його долоні в свої.
Він відчув раптовий приплив надії і прокляв себе за це.
З
Восени року 542 до Різдва Христового самотній вершник спустився з гір в долину річки Кур. Він їхав на рудому мерині, що розмірами переважав навіть більшість румаків місцевої кінноти. В інших місцях такий добрий кінь неодмінно привернув би увагу розбійників, але Великий цар навів такий лад у своїх володіннях, що, як казали, незаймана дівчина з мішком золота могла без перешкод перейти всю Персію. Це була одна з причин, через які Менс Еверард обрав саме цю дату, шістнадцять років по тому, як до цих країв мав прибути Кіт Денісон.
Іншою причиною було те, що він хотів потрапити сюди вже після того, як стихне все збурення, яке мандрівник у часі міг здійняти 558 року. Хай яка доля спіткала Кіта, про неї було легше дізнатися, підійшовши з тилу; в будь-якому разі, прямі методи не дали жодних результатів.
Нарешті, згідно з даними ахеменідського[27] округу, восени 542 року вперше з часу Кітового зникнення в державі запанував відносний спокій. Роки 558–553 були напружені: відносини між перським правителем Аншана Курушем (відомим історії як Кір) і його мідійським зверхником Астіагом псувалися дедалі більше, аж доки Кір не підняв повстання. Три роки імперію спустошувала громадянська війна. Зрештою перси взяли гору над своїми північними сусідами. Але радіти перемозі було ніколи: Кірові одразу ж довелося мати справу з виступами проти його влади і вторгненням туранських[28] племен. Йому потрібно було ще чотири роки, щоб уладнати це все й поширити свої володіння на схід. Сусідні держави занепокоїлися: Вавилон, Єгипет, Лідія і Спарта уклали союз, щоб знищити Перське царство. Очолив наступ 546 року цар Лідії Крез. Кір розбив лідійців і приєднав їхню країну до своєї імперії, але ті повстали, тож довелося підкорювати їх знову. Крім того, потрібно було розібратися з клопітними грецькими колоніями в Іонії, Карії та Лікії, і доки його воєначальники приборкували невпокорених на заході, сам Кір мусив воювати на сході, щоб відкинути від своїх кордонів диких кочівників, які інакше спалили б його міста.
Аж тепер цар мав хвилину перепочинку. Кілікія піддасться без бою, коли побачить, що в завойованих Персією землях урядують з такою людяністю й такою повагою до місцевих звичаїв, якої ще досі не знали у світі. Кір полишить східні походи на вельмож і візьметься зміцнювати свої завойовування. Лише 539 року почнеться війна, цього разу з Вавилоном, і до імперії приєднають Межиріччя. Тоді знову настануть спокійні часи, доки за Аральським морем не наберуть сили кочівники і Великий цар не піде на них у похід, назустріч своїй смерті.
27
28