Мабуть, реакція іспанця була цілком природна. Навіть освічені люди шістнадцятого століття вірили в дива, себто в догми християнства, юдаїзму й мусульманства. А ще вони жили в добу революційних відкриттів, винаходів, нових думок. Іспанці, зокрема, захоплювалися казками про лицарів і чаклунів — захоплюватимуться, доки Сервантес своїми кпинами не вилікує їх від цього. Жоден учений ніколи не розповідав Кастеларові, що подорожі в минуле фізично неможливі, жоден філософ не наводив йому причин вважати такі подорожі безглуздям з погляду логіки. Тож конкістадор прийняв їх як простий факт.
Він, схоже, не переймався тим, що зміни в минулому загрожують знищити майбутнє. Або ж не захотів зв’язувати собі цим руки.
— Господь подбає про світ, — оголосив він і взявся з’ясовувати, як користуватися машиною.
Кастелар хутко уявив собі галеони, що курсують між епохами, і запалився цією картиною. Щоправда, його не цікавив той справді цінний вантаж, який ці галеони могли б перевозити: артефакти давніх цивілізацій, втрачені вірші Сапфо, виступ найвидатнішого гамелану[187], який будь-коли грав в історії, тривимірні зображення витворів мистецтва, які переплавлять для викупу за імператора… Іспанець мав на думці рубіни, рабів, а насамперед зброю. Йому видавалося цілком очевидним те, що королі в майбутньому намагатимуться впорядкувати рух таких караванів, а розбійники — їх пограбувати.
— Отже, ти шпигував для свого сеньйора, а його вороги пробралися вночі до скарбівні, щоб пограбувати її, і здивувалися, коли застали там нас. Але Божою ласкою ми знову вільні, — промовив він. — І що ж далі?
Сонце хилилося за обрій. Від спраги американцю несамовито дерло в горлі. Голова, здавалося, ось-ось лусне, а кістки розпадуться. Перед очима все пливло. Кастелар присів перед ним навпочіпки, невтомний і страшний.
— Як це що? Ми… нам треба повернутися… до моїх товаришів, — прохрипів Тамберлі. — Вони щедро тебе винагородять і… повернуть до Каксамалки.
— Повернуть? Та невже? — Іспанець по-вовчому вишкірився. — І скільки ж вони мені заплатять? До того ж я не певен, чи ти кажеш правду, Танакілю. Єдине, що не викликає сумніву, це те, що Господь дав мені в руки знаряддя, яке я повинен використати на Його славу і на славу мого народу.
Тамберлі почувався так, наче кожне слово, що падало на нього протягом останніх годин, було ударом кулака.
— То що ти збираєшся робити?
Кастелар погладив бороду.
— Гадаю, спершу… — пробурмотів він, примруживши очі. — Так, безперечно… спершу ти навчиш мене керувати цим конем. — Він скочив на ноги. — Встати!
Іспанцю довелося мало не волочити свого бранця до хроноцикла.
«Треба брехати, треба тягнути час, у найгіршому разі відмовитися відповідати й гідно зустріти смерть». Тамберлі не міг. Його здолали втома, біль, спрага і голод. Він був фізично не здатний на опір.
Кастелар схилився над ним, пильно стежачи за кожним його рухом, готовий за найменшої підозри кинутися на бранця, але Тамберлі наче отупів і навіть не намагався обдурити його.
Американець поглянув на приладову панель між руків’ями керма. Викликав дату. Хроноцикл фіксував кожне переміщення в континуумі. Так, вони опинилися в далекому минулому, у тридцятому столітті до Різдва Христового.
— До Різдва Христового, — видихнув Кастелар. — Авжеж, я можу вирушити до мого Господа, коли він ходив по цій землі, і впасти перед ним на коліна…
Цієї миті релігійного екстазу здоровий чоловік міг би вирубати іспанця ударом карате. Тамберлі ж лише незграбно впав на сидіння й потягнувся рукою до активатора. Кастелар віджбурнув його, наче лантух з борошном. Американець лежав напівпритомний на землі, доки вістря шпаги не змусило його знову зіп’ястися на ноги.
На екрані світилася карта. Місцевість — недалеко від узбережжя, яке одного дня стане південним Еквадором. На Кастеларову вимогу Тамберлі змусив зображення світу обертатися. Конкістадор затримав погляд над Середземноморським регіоном.
— Знищити невірних, — бурмотів він. — Відвоювати Святу землю.
За допомогою карти, що показувала будь-який район Землі в якому завгодно масштабі, керувати переміщенням у просторі змогла б і дитина. Принаймні тоді, коли досить приблизних координат. Кастелар розумно погодився, що без достатньої практики краще поки утриматися від таких фігур найвищого пілотажу, як-то поява в замкненій скарбівні. Щойно іспанець опанував постарабські цифри — на це йому вистачило кількох хвилин, — часові налаштування також перестали бути для нього складними.
187