Шепочу:
— Де ми?
— На іншому острові того самого архіпелагу. Ви знаєте його як Санта-Крус. Себто знатимете через п’ятсот років. Тепер ми за сто років до його відкриття.
Дихай повільно й глибоко. Серце, не вистрибуй з грудей. Я теж перечитала досить наукової фантастики. Подорожі в часі й усе таке. Але іспанський конкістадор!
— З якого ви часу?
— Я вже казав вам. Приблизно за сто років від цього дня я подорожував разом з братами Пісарро, й ми скинули короля-язичника Перу.
— Не може бути. Тоді я б не могла вас розуміти.
Помиляєшся, Вандо, могла б. Я пригадала. Дядько Стів одного разу розповідав мені, що якби я зустріла англійця родом із шістнадцятого століття, то мені б довелося докласти чимало зусиль, щоб зрозуміти його. Правопис не дуже змінився (зміниться), а ось вимова — геть інакша. Іспанська ж мова — більш стала.
Дядько Стів!
Охолонь. Говори спокійно. Ні, не можу. Треба принаймні дивитися цьому чоловікові просто в очі.
— Ви згадували про мого родича щойно перед тим, як… грубо схопили мене.
— Я чинив лише те, у чому була потреба. — Його голос звучить обурено. — Так, якщо ви справді Ванда Тамберлі, я знайомий із братом вашого батька. — Він придивляється до мене, наче кішка до мишачої нірки. — Серед нас він називав себе Естеваном Танакілем.
Дядько Стів — теж мандрівник у часі? Світ йде обертом — нічого не можу вдіяти з собою.
Намагаюся опанувати себе. Дон Луїс Як-Там-Далі бачить, що я збентежена. А може, заздалегідь знав, що так буде. Мені здається, він свідомо прагне порушити мою рівновагу. Чоловік мовить:
— Я сказав, що ваш дядько в небезпеці. Це правда. Він мій заручник. Я лишив його в безлюдному місці, де він скоро помре від голоду, якщо раніше його не роздеруть дикі звірі. І викуп за нього мусите дати ви.
22 травня 1987 року
Мить. Ми перенеслися. Немов удар у сонячне сплетіння. Я мало не падаю. Хапаюся за нього, ховаю обличчя в грубу тканину його плаща.
Заспокойся, дівчинко. Іспанець попереджав тебе про це… переміщення. Сам він охоплений святобливим трепетом і квапливо бурмоче:
— Ave Maria gratiae plena[188]…
Тут, у небесах, холодно. Ні місяця, ні зірок. Лише вогники літаків — блим, блим, блим.
Півострів Сан-Франциско — неймовірний, неначе галактика, що розпростерлася під нами. Білі, жовті, червоні, зелені, блакитні осяйні кровоносні судини — сліди машин, що їдуть із Сан-Хосе до Сан-Франциско. Чорне громаддя ліворуч, де здіймаються гори. Праворуч мерехтлива темрява затоки, перетята вогнистими смугами мостів. На дальньому березі гронами іскор палахкотять містечка. Близько десятої вечора, п’ятниця.
Як часто я бачила цю картину раніше? Хіба з ілюмінатора літака. Але верхи на просторово-часовому мотоциклі, позаду чоловіка, який народився майже п’ять століть тому, — це геть інша справа.
Мій супутник чудово володіє собою. У нього просто-таки лев’яча відвага. Хоча лев ніколи не кинеться сторчголов у невідоме, як вчинили ці хлопці, коли Колумб показав їм новий світ, який можна було грабувати.
— Це що, королівство феї Морґани? — видихає він.
— Ні, це моя домівка. А вогні, що ви бачите — це лампи. Лампи на вулицях, у будинках, на… на возах. Вони, ці вози, рухаються самі, без коней. А онде летючий корабель. Але він не може перестрибувати з місця на місця, з року в рік, як ця штука.
Якби я була супервумен, то не вибовкала б своєму викрадачеві всієї правди. Я б згодувала йому якусь байку, скористалася б його невіглаством, щоб якимось чином заманити в пастку. Тільки яким — ось у чому питання. Я — лише я, а ось він — справжній супермен або дуже близько до цього. Результат природного добору своєї епохи. Якщо чоловік не був міцний тілом, він просто не доживав того віку, коли міг мати дітей. Селянин міг бути дурний — можливо, навіть краще, якщо був — але не офіцер кавалерії, адже тоді не існувало Пентагону, який би за нього планував усі його кроки. До того ж ті кілька годин допиту на острові Санта-Крус (на який першою з жінок ступила я, Ванда Мей Тамберлі) висотали мої сили. Іспанець не торкнувся мене й пальцем, лише тиснув і тиснув, доки зрештою не зламав мого опору. Я думаю, що наразі краще допомагати йому. Інакше він запросто припуститься якоїсь хиби й уб’є нас обох, а дядько Стівен лишиться в безвиході.