— Noblesse oblige[203], — зітхнула Ванда. Вона підійшла до нього й притулилася щокою до широких грудей. — Рано чи пізно це все одно мало статися. Що ж, берися до роботи, а коли закінчиш, повертайся до мене тої самої години, що й попрощаєшся, чуєш?
Еверард усміхнувся.
— Саме це я й збирався зробити. — Він погладив світловолосу голівку. — Але слухай, немає жодної потреби вирушати просто зараз. Я хотів би, щоб ця робота якомога швидше опинилася в минулому… — на його химерно попетльованій світовій лінії, — …але чому б нам спершу не влаштувати гулянку на цілу ніч?
— Найкраща пропозиція за весь день.
Вона потяглася своїми губами до його, і протягом якогось часу в кімнаті чути було тільки шепотіння.
Нарешті відступивши, Ванда промовила:
— Це було чудово, але перш ніж ми перейдемо до серйозних справ, може, ти розкажеш, у чому полягає твоє завдання? — Голос її не був цілком спокійний.
— Звісно, — відказав Еверард. — По пиву?
Вона кивнула, і патрульний дістав з холодильника дві бляшанки. Ванда взяла свою і всілася на канапі. Еверард, надто збуджений, лишився стояти. Набивши люльку, він почав:
— Париж, початок чотирнадцятого століття. Польовий науковець Г’ю Марло втрапив у халепу, і нам треба його звідти витягнути. — Розмова відбувалася не темпоральною мовою, а тому Еверардові хоч-не-хоч доводилося використовувати дієслівні часи, що мало надавалися до опису хронокінетичних процесів. — Я вже мав досвід роботи в Середньовіччі. — Ванда злегка здригнулася: до тої роботи долучилася й вона. — Крім того, Г’ю — мій сучасник. Хоча він не американець, а англієць, але, як і я, має спосіб мислення західної людини двадцятого століття. Це може трохи допомогти.
За кілька поколінь люди здатні перетворитися на чужинців одне для одного.
— То в яку ж халепу він ускочив? — запитала Ванда.
— Г’ю досліджував тамплієрів у Франції, де на той час вони мали центральний осередок, хоча інші їхні осередки були розкидані по всій Європі. Пригадуєш, хто вони такі?
— Боюся, доволі невиразно.
Еверард розпалив люльку, затягнувся тютюновим димом і ковтнув пива.
— Це один із військово-релігійних орденів, що були засновані під час Хрестових походів. Після того як хрестоносці зазнали невдачі, тамплієри лишилися могутньою, практично незалежною силою. Окрім війни, вони бралися й до банківської справи, і зрештою це стало їхнім головним промислом. Орден добре набив собі кишені. Втім, більшість його членів і далі провадили аскетичне життя, багато з них лишалися воїнами або мореплавцями. Своєю затятістю і владним поводженням, надмірними навіть для тої доби, тамплієри зажили неприязного до себе ставлення, але обвинувачення, зрештою висунуті проти них, як видається, здебільшого були несправедливими. Бачиш-но, король Філіпп Вродливий, окрім усього іншого, прагнув прибрати до рук їхні скарби. Він уже витрусив усе золото, яке тільки міг, із євреїв і ломбардців, а амбіції його були величезні. Папа Римський Климент V був креатурою Філіппа й у всьому його підтримував. Тринадцятого жовтня 1307 року завдяки низці добре спланованих раптових рейдів, було схоплено усіх тамплієрів Франції, яким не вдалося вислизнути. Лицарів звинуватили в ідолопоклонстві, блюзнірстві, содомії тощо. Потрібні королеві зізнання було добуто на тортурах. Далі був довгий і заплутаний процес, результатом якого стало те, що орден тамплієрів було знищено, а значну кількість його членів, зокрема й Великого магістра Жака де Моле, спалили на вогнищі.
Ванда скривилася.
— Бідолахи. А навіщо їх вивчати?
— Ну, вони відігравали важливу роль. — Еверард не став додавати, що Патрулю потрібна повна і точна інформація про всі епохи, які він охороняє. Ванда й сама це знала. Ще б пак їй не знати! — Понад століття вони тримали в таємниці свої ритуали й зібрання — неабиякі спритники, правда? Врешті-решт це допомогло склепати проти них фальшиві звинувачення. Але як усе було насправді? Хроніки не повідомляють нічого певного. Цікаво було б дізнатися, до того ж така інформація може виявитися важливою. Наприклад, якою мірою тамплієри, що врятувалися й розсіялися по Європі, Північній Африці і Близькому Сходу, підпільно вплинули на формування християнських єресей і мусульманських сект? Адже чимало храмовників приєдналося до маврів.
Якусь хвилю Еверард пахкав люлькою, милуючись обрисами світловолосої голівки Ванди на тлі дедалі темнішого неба, а потім продовжив: