— Що ти бажаєш знати, пане? — запитав Еверард.
Він здогадувався, що саме того цікавить, і з тривогою чекав на відповідь.
— Ти шукаєш мага, перевдягненого пастухом, який прийшов до Пасаргад шістнадцять літ тому й творив дива. — Напруження спотворило хіліархів голос. — Навіщо він тобі і що ще ти чув про це? Не барися, щоб вигадати якусь брехню, — відповідай негайно!
— Великий пане! — мовив Еверард. — Дельфійський оракул повідав, що доля всміхнеться мені, якщо я дізнаюся, що сталося з пастухом, який увійшов до столиці персів… е-е… третього року першої тиранії Пісістрата. Це все, що мені відомо. Пан знає, які темні пророцтва оракула.
— Гм, гм… — Худорлявого Гарпагового обличчя торкнувся страх, і мідієць накреслив у повітрі знак хреста, мітраїстський символ сонця. Відтак різко запитав: — Що ти довідався відтоді?
— Нічого, великий пане. Ніхто не міг мені сказати…
— Ти брешеш! — скрикнув Гарпаг. — Усі греки — брехуни. Стережися: ти вплутався до нечестивої справи! З ким іще ти розмовляв про це?
Еверард помітив, що хіліархові губи сіпає нервовий тик. У нього самого все тремтіло всередині. Він наштовхнувся на якусь таємницю, яку Гарпаг вважав давно похованою, таку важливу, що нічого не важив навіть ризик конфлікту з Крезом, якого звичай зобов’язував захищати свого гостя. А найкращим способом змусити замовкнути в усі часи був кинджал… звісно, після того, як диба й кліщі витягнуть із чужинця все, що він знає… «Але що ж саме в дідька лисого я знаю?»
— Ні з ким, пане, — хрипким голосом відказав патрульний. — До вчорашньої ночі ніхто не чув про це, ніхто, крім оракула й Бога Сонця, який промовляє вустами оракула і який послав мене сюди.
Гарпаг різко втягнув повітря, заскочений зненацька посиланням на божественного заступника, але потім буквально на очах випростав плечі й рішуче мовив:
— Ми маємо лише твоє слово, слово грека, що тебе послав оракул… і що ти не шпигун, який прибув вивідати державні таємниці. Навіть якщо сам бог послав тебе сюди, то, можливо, він зробив це для того, щоб тебе покарали за твої гріхи. Ми поговоримо про це пізніше. — Він кивнув до начальника сторожі: — Киньте його до в’язниці! Іменем царя.
Цар!
Еверарда осяяло. Він схопився на ноги.
— Так, царя! — закричав він. — Бог сказав мені… буде знамення… а тоді я повинен нести його слово до царя персів!
— Хапайте його! — загорлав Гарпаг.
Сторожа кинулася виконувати наказ. Еверард відскочив назад, горлаючи на весь голос, що мусить побачити царя Кіра. Нехай навіть арештують його. Чутки однаково дістануться престолу, і тоді… Два воїни зі здійнятими сокирами приперли його до стіни. Решта натискали ззаду. Поверх їхніх шоломів Еверард побачив, що Гарпаг звівся на дивані.
— Виведіть його й відрубайте йому голову, — наказав мідієць.
— Пане, — заперечив начальник сторожі, — він закликав до царя.
— Щоб навести чари! Тепер я знаю, хто це! Зогаків[34] син, Аріманів[35] посланець! Убити його!
— Ні, зачекайте, — закричав Еверард. — Хіба ви не бачите? Ось зрадник, який хоче завадити мені донести послання цареві… Відпусти мене, покидьку!
Чиясь рука схопила його за праве плече. Патрульний ладен був посидіти кілька годин за ґратами, доки великий татко не почує про те, що сталося, і не витягне його звідти, але справа повернула на інакше. Лівим боковим він роз’юшив найближчому воїнові носа. Той позадкував. Еверард вихопив у нього сокиру, розвернувся й відбив удар нападника зліва.
«Безсмертні» кинулися в атаку. Еверардова сокира брязнула об залізо, патрульний замахнувся й розтрощив комусь кісточки пальців. Навичками бою він переважав більшість цих людей, але у нього не було ані жодного шансу здолати їх усіх. Біля обличчя просвистіла чиясь сокира. Ухиляючись від націленого в голову удару, Еверард пірнув за колону; полетіли уламки. У рядах нападників з’явився просвіт: патрульному вдалося приголомшити ударом одного з воїнів. Чоловік у лускатому обладунку з гуркотом повалився на підлогу, Менс перестрибнув через нього й опинився на вільному місці під банею стелі. Гарпаг швидко підбіг до нього, витягуючи з-під хламиди шаблю: старий сучий син не був боягузом. Еверард розвернувся так, щоб хіліарх опинився між ним і сторожею. Сокира й шабля з брязкотом зітнулися. Еверард намагався триматися якомога ближче до супротивника, щоб перси не змогли кидати в нього сокирами, але ті стали обходити його, щоб зайти з тилу. Прокляття, сьогодні може загинути ще один патрульний…
35