— Брати живцем! — нагадав Гарпаг. — Якщо доведеться можете покалічити його, але беріть живцем.
Еверард обернувся до того берега, на якому стояв хіліарх.
— Що ж, гад, ти сам напросився, — просичав він по-англійськи.
Ті двоє, що йшли струмком, з криком кинулися до нього.
Один перечепився й упав долілиць. Воїн з протилежного берега спустився до води, з’їхавши зі схилу просто на сідницях.
Глинистий берег був слизький. Еверард, спираючись на щит, поліз нагору. Гарпаг уже підійшов до того місця й спокійно чекав на нього. Коли патрульний опинився поруч, клинок старого вельможі рубонув його згори. Еверард крутнув головою і прийняв удар на шолом. Той задзвенів, лезо ковзнуло по лицьовій пластині й зачепило праве плече, але не сильно. Еверардові лише трохи запекло, а потім йому було не до того, щоб перейматися своїми відчуттями.
Він не сподівався перемогти. Але він змусить нападників убити його, та ще й дорого заплатити за цей привілей.
Еверард видобувся на траву й ледве встиг підняти щит, щоб захистити обличчя, а наступний удар, що цілив йому в ноги, підбив коротким мечем. Шабля мідійця зі свистом розтинала повітря, але, як доведе історія кількома поколіннями пізніше, у близькому бою легкоозброєний азіат не мав жодного шансу проти гопліта[41]. «Їй-богу, — подумав Еверард, — були б у мене кіраса й поножі, я міг би дати раду всім чотирьом». Він вміло використовував свій великий щит, приймаючи на нього всі удари й випади супротивника і невідступно силкуючись прослизнути під довшим хіліарховим клинком, щоб завдати Гарпагові удару в незахищений живіт.
Хіліарх напружено посміхнувся в розкошлану сиву бороду й відступив, вочевидь намагаючись виграти час. Це йому вдалося. Решта троє уже видерлися на берег і з криком кинулися на Еверарда. Їхня атака була безладною. Неперевершені бійці поодинці, перси так ніколи й не навчилися тій європейській загальній дисципліні, об яку пізніше скрутили собі в’язи під Марафоном і Гавгамелами. Але тепер, один проти чотирьох, без обладунків, Еверард ледве чи міг сподіватися на успіх.
Він став спиною до дерева. Перший перс необачно наблизився до нього, його шабля брязнула об грецький щит. З-за подовгастої бронзової заслони вилетів Еверардів клинок і з відчутним опором ввійшов у м’якоть тіла. Патрульний, що знав це відчуття з досвіду минулих днів, висмикнув меч і швидко відступив убік. Перс осів на землю, життя витікало з нього разом із кров’ю. Збагнувши, що йому кінець, воїн коротко застогнав і звів обличчя до неба.
Його товариші вже насідали на Еверарда, по одному з кожного боку. Низьке гілля не давало персам змоги скористатися арканами, тож їм довелося ставати до близького бою. Патрульний відбив щитом клинок зліва, відкривши правий бік. Але що його наказали не вбивати, то можна було собі це дозволити. Перс, який нападав справа, рубонув Еверарда по ногах. Американець підскочив, і шабля просвистіла під ним. Нападник зліва також штрикнув низько. Еверард відчув тупий біль і побачив устромлене в литку лезо. Він відсмикнув ногу. Промінь призахідного сонця продерся крізь густу глицю й торкнувся крові, що нестерпно заблищала червоним. Менс відчув, як підігнулася поранена нога.
— Так, ось так! — гукав Гарпаг, що спостерігав за боєм з відстані десяти футів. — Рубайте його!
Еверард загарчав з-понад щита:
— Нікчемний шакал! Йому самому бракує сміливості після того, як утік від мене, підібгавши хвоста! Ось який у вас ватажок, перси!
Слова ці були добре розраховані. Атака на коротку мить зупинилася, і Еверардові під’юджування посипалися знову.
— Коли вже ви, перси, маєте бути мідійськими псами, — прохрипів він, — то хіба не могли вибрати собі мідійця, який є справжнім чоловіком, а не цього боягуза, що зрадив свого царя, а тепер втікає від одного-єдиного грека?
Навіть у краю, що лежить близько до Заходу, і навіть у ту давню епоху жоден східний чоловік не міг дозволити собі так втратити обличчя. До того ж Гарпаг не був боягузом: Еверард добре знав, якими безпідставними були слова. Хіліарх виплюнув лайку й кинувся на «грека». Його очі люто зблиснули на запалому обличчі з гачкуватим носом. Патрульний боком, накульгуючи, рушив йому назустріч. Два перси вагалися ще якусь хвилю. Цього вистачило, щоб Еверард з Гарпагом зітнулися. Шабля мідійця здійнялася й опустилась, відскочила від грецького шолома й щита і змією ковзнула вбік, готуючись завдати наступного удару по ногах. Вільна біла туніка маяла перед Еверардовими очима. Американець нахилився вперед й устромив меча Гарпагові в живіт.