— Гаразд, — мовив Еверард. — Китайці відкрили Америку. Це цікаво, але навіщо потрібні мої послуги?
— Якби ж я знав, — відказав Сандовал.
Його жилава постать, що стояла на шкурі білого ведмедя, яку Еверардові колись подарував Б’ярні Герйольфссон[45], обернулася до вікна. Обриси хмарочосів різко окреслювалися на тлі чистого неба; приглушений відстанню, сюди, нагору, долинав вуличний гамір. Сандовал то стискав, то розтискав руки, заклавши їх за спину.
— Мені наказали скооперуватися з якимось позачасовим агентом, перенестися з ним до минулого і вжити заходів, яких вимагатиме ситуація. — Він помовчав, а потім додав: — Тебе я знаю найкраще, тож… — Він замовк.
— Може, тобі ліпше взяти з собою ще одного індіанця? — запитав Еверард. — Бо ж у Америці тринадцятого століття я буду досить-таки вирізнятися з-поміж місцевих.
— То й краще. Справиш сильніше враження, загадковіше… Зрештою, робота не має бути надміру складною.
— Ага, — відповів Еверард. — Хіба у нас буває складна робота?
Він дістав з кишені свого поношеного до непристойності халата кисет із тютюном та люльку і став набивати її швидкими, нервовими рухами. Чи не найважча наука, яку Еверардові довелося опанувати, коли він тільки-тільки вступив до Патруля часу, полягала в тому, що жодне важливе завдання не потребує чисельної організаційної структури. Цей помилковий підхід був характерний для двадцятого століття, натомість давніші культури, як-от елліністичні Афіни або Японія періоду Камакура[46] — та й пізніші цивілізації, що подеколи виникали в історії, — зосереджувалися на розвитку й удосконаленні окремої особи. Один випускник Патрульної академії (споряджений, певна річ, приладами і зброєю майбутнього) міг рівноцінно замінити цілу бригаду.
Але, крім цього, такий підхід був також зумовлений тим, що надто малій кількості патрульних доводилося наглядати за багатьма тисячами років.
— У мене таке враження, — повільно мовив Еверард, — що тут не йдеться про звичайне виправлення чийогось позачасового втручання.
— Маєш рацію, — підтвердив Сандовал шорстким голосом. — Коли я доповів про те, що виявив, відділення Патруля в юаньському[47] окрузі провело ретельне розслідування. Мандрівники в часі не причетні. Хан Хубілай додумався до цього сам. Можливо, його надихнули розповіді Марко Поло про морські подорожі венеційців і арабів, але це історичний факт, навіть попри те, що Поло не згадує про нього у своїй книжці.
— Китайці мали давні традиції мореплавства, — промовив Еверард. — Тож тут немає нічого дивного. То як будемо діяти?
Він запалив люльку й глибоко затягнувся. Сандовал мовчав, тож Менс знову запитав:
— Як ти взагалі натрапив на цю експедицію? Це ж сталося не в землях навахо, адже ні?
— Я ж не обмежуюся вивченням лише свого племені, — відказав Сандовал. — У Патрулі працює надто мало індіанців, а гримувати людей інших рас — морочливо. Останнім часом я досліджував здебільшого міграцію атабасків.
Як і Кіт Денісон, він був фахівець-етнолог, що відстежував історію племен і народів, які не лишили по собі жодних письмових згадок. Завдяки цій роботі Патруль достеменно знав, які ж саме події має оберігати.
— Я працював уздовж східних схилів Каскадних гір, недалеко від озера Крейтер, — вів далі Сандовал. — Це землі індіанців лутуамі, але в мене були підстави вважати, що плем’я атабасків, слід якого я втратив, проходило саме там. Тубільці розповіли про загадкових чужинців, які прямують з півночі. Я подався поглянути на них і натрапив на загін монгольських вершників. Тоді я простежив, звідки вони прийшли, і виявив табір у гирлі річки Чегейліс, де кілька монголів, що лишилися, допомагали морякам-китайцям охороняти кораблі. Я прожогом помчав доповідати про це.
Еверард сів і пильно подивився на розмовника.
— Чи достатньо ретельно проведено слідство в Китаї? — запитав він. — Ти цілком певен, що не було позачасового втручання? Це може бути службова недбалість — знаєш, одна з тих ненавмисних помилок, наслідки яких стають очевидними лише через десятиліття.
— Коли я дістав це завдання, мені спало на думку те саме, — кивнув Сандовал. — І навіть більше: я вирушив просто до головного відділення в юанському окрузі — до Ханбалика, чи то Пекіна, як ти його називаєш. Там мені сказали, що перевірили час аж до Чингізхана, а просторово охопили навіть Індонезію. Виявилося, що з цим відкриттям Америки все гаразд, просто про нього менше знають, ніж, скажімо, про відкриття вікінгів та їхній Вінланд. Згідно з тим, що відомо при китайському дворі, експедиція ніколи не повернулася, і Хубілай вирішив, що не варто посилати другу. У хроніках імперії була згадка про неї, але її знищили під час повстання Червоних пов’язок, яке поклало край пануванню монголів у Китаї. А історіографи забули про цей випадок.
45
Норвезький (ісландський) мореплавець, який, за переказами, вперше досяг узбережжя Америки наприкінці X століття й заснував там поселення Вінланд.
46
Історичний період з 1185 до 1333 року. Назва походить від міста Камакура, що стало центром першого сьогунату в Японії.
47