4
Дмухнув вітер, і вогнище розгорілося дужче. Уміла рука розклала його ощадливо, тож лише тепер вогонь освітив два обличчя, вихопивши з мороку обриси брів, носів і вилиць, зблиснувши в очах. Згодом полум’я пригасло, лишилися тільки червоно-блакитні язички, що потріскували над розжареним до білого вугіллям. Чоловіків знову оповила темрява.
Еверард був не проти. Він покрутив у руках свою люльку, потім міцно затиснув її зубами й глибоко затягнувся, але не відчув полегшення. Коли він заговорив, вітер, що шелестів у темних верховіттях дерев, майже заглушив його слова, але патрульного це не турбувало.
Поблизу лежали спальні мішки, відпочивали коні, стояв скутер — обладнаний антигравітаційним рушієм пристрій для переміщення в просторі-часі, — на якому вони й дісталися сюди. Окрім них, довкола на багато миль ні душі; далекі людські вогнища, такі, як їхнє, були крихітні й самотні, як зорі у всесвіті. Десь вив вовк.
— Думаю, — мовив Еверард, — кожен коп час від часу почуває себе негідником. Досі ти був лише спостерігачем, Джеку. Часто буває важко змиритися із такими, як у мене, завданнями, що вимагають активного втручання.
— Ага.
Сандовал поводився ще стриманіше, ніж його приятель. За весь час після вечері він заледве чи й поворухнувся.
— А тепер це. Коли доводиться усувати наслідки позачасового втручання, ти принаймні можеш вважати, що відновлюєш первісний хід подій. — Еверард пихнув люлькою. — Тільки не нагадуй мені, що слово «первісний» у цьому контексті не має жодного сенсу. Його завдання заспокоювати.
— Угу.
— Але коли начальство, ці наші любі данелліанські надлюди, наказують утрутитися нам… Відомо, що Токтай зі своїми людьми ніколи не повернеться до Китаю. Навіщо тобі чи мені докладати до цього руку? Я не буду заперечувати, коли вони натраплять на ворожих індіанців або загинуть ще від чогось іншого. Принаймні тою мірою, якою не заперечую проти будь-якого схожого випадку в тій триклятій різанині, яка називається історією людства.
— Нам не потрібно їх убивати. Лише змусити повернути назад. Твоєї сьогоднішньої показової стрільби для цього мало б вистачити.
— Ага. Повернуть вони назад… і що далі? Імовірно, загинуть у морі. Подорож додому для їхніх примітивних корабликів, призначених передусім для річок, не буде легкою прогулянкою: на них чекають бурі, тумани, зустрічні течії, скелі. І через нас вони вийдуть у море саме тепер! Якби ми не втрутилися, вони б вирушили додому пізніше, коли умови для подорожі були б інакшими… Чому ми повинні стати винуватцями їхньої загибелі?
— А вони навіть могли б щасливо дістатися Китаю, — пробурмотів Сандовал.
— Що? — Еверард аж здригнувся.
— Зважаючи на те, що казав Токтай, я впевнений: він збирається повертатися верхи, а не на кораблях. Як він правильно здогадався, Берінгову протоку нескладно перетнути, алеути постійно це роблять. Менсе, боюся, не досить просто завернути монголів.
— Але ж вони ніколи не повернуться додому! Ми це знаємо!
— Припустимо, що таки повернуться. — Сандовал став говорити дещо голосніше й значно швидше. Нічний вітер шумів, перекриваючи його слова. — Пофантазуймо трохи. Припустимо, Токтай далі рухатиметься на південний схід. Важко сказати, що може його зупинити. Його люди можуть здобувати собі харч по дорозі, навіть у пустелі, і робити це успішніше, ніж Коронадо[61] чи будь-хто з тих першовідкривачів. Йому зосталося не так багато, щоб дістатися індіанців пуебло, рільничих племен неолітичної культури на високому щаблі розвитку. Це заохотить його ще дужче. До серпня Токтай уже буде в Мексиці, яка нині така сама багата, як була… буде за Кортеса. І як здобич навіть ще принадніша: ацтеки й тольтеки досі вирішують, хто головний, а купа довколишніх племен радо підтримають прибульців що проти одних, що проти других. Як ти пригадуєш, якщо читав Діаса[62], вогнепальна зброя іспанців не була… не буде визначальним чинником. Індивідуально монголи переважають індіанців так само, як пізніше їх будуть переважати іспанці… Але я не думаю, що Токтай відразу ж кинеться в бійку. Він, безперечно, буде вкрай поштивий, перезимує, дізнається все, що зможе. Наступного року він повернеться на північ, вирушить додому й доповість Хубілаєві, що найбагатший на світі, сповнений золотом край лише чекає, щоб його завоювали!
— А що там інші індіанці? — запитав Еверард. — Я мало знаю про них.
— Нова імперія мая перебуває в зеніті свого розквіту. Міцний горішок, але вартий того, щоб його розколоти. Думаю, коли монголи утвердяться в Мексиці, далі їх уже буде не спинити. У Перу тепер панує культура навіть розвинутіша, ніж за Пісарро, але з нижчим рівнем організації. Племена кечуа та аймара, так звані інки, поки що лише одна з кількох потужних народностей. А крім того, ще ж є земля! Лишень уяви собі, на що монголи перетворять Великі рівнини!
61
62