Навчання почалося з фізичного та психологічного вишколу. Доти Еверард навіть не усвідомлював, як неповносправно жив раніше — що тілесно, що духовно: він був наполовину тим, ким міг бути. Спершу довелося важко, але врешті-решт він зміг насолоджуватися цілковито контрольованою силою м’язів, емоціями, які завдяки дисципліні почуттів стали глибшими, швидкістю й точністю чітко усвідомлених думок.
У ході навчання йому поставили психологічний блок: відтепер він був нездатен розповісти про Патруль, навіть натякнути на його існування невтаємниченим людям. Хай що чинитиме вплив на нього, для Еверарда це стало так само неможливо, як підстрибнути до Місяця. Окрім цього він досконало вивчив ту роль, яку мав грати на людях у двадцятому столітті.
Штучно створена темпоральна мова, щоб патрульні з усіх епох могли спілкуватися між собою, не переймаючись тим, що їх може зрозуміти хтось чужий, була дивовижним поєднанням логічності й виразності.
Раніше Еверард думав, що трохи тямить у військовій справі, але тепер йому довелося опановувати бойові техніки та засоби, якими люди користувалися протягом п’ятдесяти тисяч років — починаючи від холодної зброї бронзової доби й закінчуючи циклобластером, здатним знищити цілий континент. Арсенал, який йому мають видати після повернення до рідного часу, буде обмежений, але Менса можуть викликати й до інших епох, а використовувати невідому для того періоду зброю дозволяли вкрай рідко.
Ще він вивчав історію, природничі науки, мистецтво, філософію, а також щонайдетальніші особливості вимови й поведінки. Останнє стосувалося лише проміжку від 1850-го до 1975-го року; якби довелося вирушити до іншого часу, то всі потрібні знання він набув би завдяки гіпнонавчанню. Саме цей метод дозволив Еверардові завершити весь курс за три місяці.
Він ознайомився зі структурою Патруля часу. Десь далеко «попереду» лежала загадкова Данелліанська цивілізація, але прямий контакт з нею заледве чи й підтримувався. Патруль було влаштовано на кшталт напіввійськової організації, з рангами, проте без особливих формальностей. Історію було поділено на регіонально-часові округи, у кожному з яких працювала розгалужена мережа відділень із штаб-квартирою в найбільшому місті, розміщеною у вибраному двадцятирічному періоді й замаскованою якоюсь діяльністю, як-от торгівля. У Еверардовому часі було три округи: Захід, Росія і Азія з центрами відповідно в Лондоні, Москві й Бейпіні[1]. Усі три головні відділення існували в безтурботних 1890–1910 роках: тоді приховати справжню мету організації було куди легше, ніж у наступних десятиліттях, коли працювали менші осередки, на кшталт Ґордонового. Звичайний внутрішньочасовий агент був прикріплений до своєї епохи, де провадив звичне життя, нерідко маючи офіційну роботу. Зв’язок між роками забезпечували кур’єри та крихітні автоматичні капсули з розподільним механізмом, який запобігав нагромадженню повідомлень в одному моменті.
Уся організація була така неосяжно велика, що Еверардові годі було усвідомити реальність усього того, що відбувалося. На його долю випало щось нове й захопливе — оце й усе, що Менс міг осягнути всіма рівнями своєї свідомості… поки що.
Його наставники виявилися приязними до учнів і були не проти спілкування. Сивочолий ветеран, який брав участь у Марсіанській війні 3890 року, а тепер учив Еверарда керувати космічними кораблями, якось їм сказав:
— Ви, хлопці, схоплюєте все досить швидко. Ось кого вчити справжня мука, то це рекрутів із доіндустріальних часів. Ми вже навіть не намагаємося дати їм щось більше, ніж самі лише ази. Був у нас тут один римлянин доби Юлія Цезаря. Доволі кмітливий хлопець, але ніяк не міг зрозуміти, що автомобіль — це не кінь і з ним треба інакше поводитись. Що ж до вавилонян, то подорожі в часі просто не вписуються в їхню картину світу. Доводиться годувати їх байками про битви богів.