Еверард поглянув у холодні карі очі, які дивилися на нього зацікавлено, навіть зі співчуттям, але водночас відчужено. Патрульний знав, що нема сенсу благати: тут видавалися нісенітницею доводи, які були логічними в його суспільстві, але він все одно мусив спробувати.
— Невже ти не можеш пояснити Токтаю, яке лихо він накличе на себе й усіх своїх людей?
Лі пригладив свою роздвоєну борідку.
— Цілком очевидно, поважаний пане, що ваш народ володіє недоступними нам знаннями, — мовив він. — Але що з того? Дикуни… — Він скинув швидким поглядом на Еверардових охоронців, але ті, вочевидь, не розуміли китайської часів династії Сун[67], мови, якою послуговувався вчений. — …захопили безліч держав, які переважали їх у всьому, крім мистецтва війни. Тепер ми знаємо, що ви… е-е… покривили проти істини, коли розказували про ворожу імперію поблизу цих місць. Якщо ваш хан не має причин нас боятися, навіщо йому тоді намагатися залякати нас брехнею?
Еверард, обережно добираючи слів, промовив:
— Наш славетний володар ненавидить кровопролиття. Але якщо ви його змусите завдати удару…
— Я вас прошу… — Лі, здавалося, мало не образився. Він змахнув тендітною рукою, немов відганяючи комаху. — Токтаєві можете розповідати все, що хочете, — я не втручатимусь. Мене не засмутить, якщо доведеться повернутися додому: я вирушив сюди лише з волі імператора. Але коли ми розмовляємо з вами віч-на-віч, давайте не принижувати розумові здібності один одного. Хіба ви не бачите, достойний пане, що немає такої погрози, якою можна було б залякати цих людей? Смерть вони зневажають; будь-які, навіть щонайтяжчі, тортури зрештою лише вб’ють їх; навіть найжахливіше каліцтво нічого не значить для людини, яка ладна прокусити собі язик і померти. Токтай вважає, що навіки вкриє себе ганьбою, якщо поверне назад тепер, коли натомість має змогу прославитись у віках й здобути незліченні багатства.
Еверард зітхнув. Вочевидь його принизливе поневолення виявилося поворотним моментом. Монголи ледь-ледь не розбіглися, коли побачили виставу з блискавками й громом. Багато з них поприпадало до землі й скавуліло (відтоді вони поводитимуться ще агресивніше, щоб решта забули про їхню ганебну поведінку). Токтай звелів атакувати джерело небесного вогню, керуючись як страхом, так і бажанням кинути виклик; послухалась його лише якась дещиця людей і коней. Частково причиною нападу став також Лі: учений і скептик, обізнаний з усілякими хитрощами й дивовижами піротехніки, він підохотив Токтая напасти, перш ніж їх самих знищить удар блискавки.
«А вся річ у тому, синку, що ми недооцінили цих людей. Потрібно було взяти із собою фахівця, який інтуїтивно відчував би найтонші грані їхньої вдачі. Але ні, ми вирішили, що досить буде напхати собі голову голими фактами. І що тепер? Патруль врешті-решт надішле рятувальну експедицію, але за день-два Джек помре… — Еверард поглянув на кам’яне обличчя воїна, що їхав ліворуч. — Цілком імовірно, я теж. Вони досі на межі й радо скрутять мені в’язи».
Навіть якщо він виживе (а це малоймовірно) і дочекається, поки його врятує Патруль, — як дивитися в очі товаришам? Вважається, що позачасовий агент з усіма належними йому за рангом привілеями мав би дати собі раду в кожній ситуації без сторонньої допомоги. І не ризикувати життям цінних працівників.
— Тож я щиро раджу вам більше не вдаватися до обману.
— Що? — Еверард обернувся до Лі.
— Ви ж розумієте — чи не так? — що наші провідники-тубільці всі втекли? І що ви маєте їх заступити? Щоправда, ми сподіваємося невдовзі зустрітися з іншими племенами, налагодити відносини…
Еверард кивнув. У голові пульсував біль, а сонячне світло різало очі. Його не дивувало таке жваве просування монголів теренами, жителі яких розмовляли десятками різних мов. Якщо не надто перейматися граматикою, кількох годин цілком досить, щоб опанувати кілька основних слів і жестів, а потім можна днями й тижнями вдосконалювати свої знання з найнятими тубільцями.
— …і брати провідників від одного племені до іншого, як ми досі це робили, — закінчив Лі. — Якщо ви поведете нас у неправильному керунку, ми скоро це зрозуміємо. І тоді Токтай покарає вас геть нецивілізованим способом. Натомість вірна служба буде винагороджена. Ви можете навіть сподіватися на високу посаду при місцевому дворі — після того як ми завоюємо ці землі.
Еверард завмер у сідлі. Ця кинута між іншим похвальба немов висадила в повітря його мозок.
Досі він гадав, що Патруль надішле ще одну групу. Вочевидь, щось має завадити Токтаю повернутися додому. Але хіба це такий уже й доконаний факт? Хіба їм із Сандовалем наказали б втрутитися в хід історії, якби — якимось парадоксальним чином, чого не могла збагнути Еверардова логіка двадцятого століття, — саме в цій точці не існувало непевності, нестабільності континуума.
67