Еверард зітхнув.
— Незабаром ти дізнаєшся чому, нойоне, — відказав він і замислився, чи не дарма бадьориться.
— Он як. — Токтай плеснув його по спині. — Може, розкажеш мені бодай щось? Між нами немає кревної ворожнечі. Нумо, будьмо друзями.
Еверард вказав на Сандовала.
— Шкода твого друга, — мовив Токтай. — Але він опирався воїнам кагана. Ну ж бо, Ебураре, випиймо краще разом. Я пошлю за бурдюком.
Патрульний скривився.
— Цим ти мене не задобриш.
— То твій народ не любить кумису? Боюся, більше в нас нічого нема. Вино ми вже давно випили.
— Ти міг би дозволити мені хильнути віскі. — Еверард знову глянув на Сандовала, потім втупився в нічну темряву, відчуваючи, як холод заповзає до нього всередину. — О Господи, мені оце тепер не завадив би ковток віскі!
— Чого ковток?
— Нашого напою. Він у саквах.
— Що ж… — Токтай завагався. — Гаразд. Ходімо по твоє віскі.
Охоронці пішли за своїм ватажком і його бранцем, які пробиралися крізь чагарник і поміж сплячих воїнів до купи спорядження, яке пильнували інші вартові. Один із них запалив від вогнища галузку, щоб присвітити Еверардові. М’язи на спині в патрульного напружилися: на нього націлилися натягнуті аж до вістря стріли. Однак він присів і став обережно перебирати свої речі, намагаючись не рухатися надто різко. Знайшовши обидві фляжки з шотландським віскі, він повернувся на своє місце.
Токтай сів навпроти нього, з іншого боку багаття, і став спостерігати за Еверардом. Той линув трохи напою у закрутку й одним духом вихилив її.
— Дивно пахне, — зауважив монгол.
— Покуштуй, — піддавшись пориву, простягнув йому флягу патрульний.
Це була звичайна реакція на самотність. Токтай був не такою вже й поганою людиною. Принаймні за мірками його часу. А коли поруч помирає твій напарник, то вип’єш і з самим дідьком, аби лише відігнати прикрі думки. Монгол підозріливо понюхав, глянув на Еверарда, завагався, а тоді, бравуючи, підніс баклажку до губ.
— У-у-ух!
Еверард зірвався й ледве встиг підхопити флягу, перш ніж із неї все вилилося. Токтай хапав ротом повітря й відпльовувався. Один вартовий наклав стрілу на тятиву, другий підскочив до Еверарда й дужою рукою схопив його за плече. Зблиснула здійнята шабля.
— Це не отрута! — закричав патрульний. — Просто напій надто міцний для нього. Ось дивіться, я сам зараз ще вип’ю.
Токтай махнув охоронцям, щоб опустили зброю, і вп’явся в Еверарда очима, що сльозили.
— Із чого ви це робите? — задихаючись, витиснув він із себе. — З драконячої крові?
— З ячменю. — Еверард не мав настрою пояснювати, що таке дистиляція. Він налив собі ще. — Пий далі своє кобиляче молоко.
Токтай прицмокнув.
— А гріє добряче, еге ж? Як перець. — Він простягнув брудну руку. — Дай ще.
Еверард кілька секунд сидів нерухомо.
— Ну? — прогарчав Токтай.
Патрульний похитав головою.
— Кажу ж тобі: цей напій заміцний для монголів.
— Що? Слухайно-но сюди, ти, білопикий плюгавцю…
— Добре, ти сам цього захотів. Я тебе чесно попередив, твої люди — свідки, що назавтра тобі буде зле.
Токтай приклався до фляжчини, відригнув і віддав віскі Еверардові.
— Казна-що! Першого разу я просто не був готовий. Тепер пий ти.
Еверард не поспішав. Токтай дедалі більше нетерпеливився.
— Чого зволікаєш? Дай мені другу баклажку!
— Добре. Ти тут головний. Але прошу, не намагайся пити зі мною нарівні. Ти не зможеш.
— Що ти таке кажеш — не зможу? Та я в Каракорумі якось перепив двадцятьох. І не цих твоїх слабкодухих китайців — усі були монголами. — Токтай добряче хильнув.
Еверард посьорбував остережливо. Хоча, крім печіння у стравоході, нічого не відчував. Патрульний був надто напружений, щоб захмеліти. Раптом він побачив можливість урятуватися.
— Холодна ніч, — мовив він і простягнув фляжку охоронцю, що стояв ближче до нього. — Ковтніть трохи, хлопці, щоб зігрітися.
Токтай підвів уже дещо каламутні очі.
— Добре питво, — похвалив він. — Занадто добре для…
Він схаменувся й не доказав. Хоч яка жорстока й самовладна була Монгольська імперія, ватажки порівну ділилися всім з найостаннішими із своїх підлеглих.
Воїн, скинувши на свого володаря докірливим поглядом, схопив баклажку й узявся пити.
— Агов, обережніше! — застеріг Еверард. — Воно б’є в голову.
— А мені нічого не б’є в голову. — Токтай влив у себе чергову порцію. — Я тверезий, як бонза[68]. — Він здійняв палець і помахав ним. — Ось що значить бути монголом. Монголи занадто міцні, щоб упитися.