Delenda est[70]
1
Двадцять тисяч років тому в Європі можна було пополювати на славу, а кращих умов для зимових видів спорту годі й шукати в будь-якій іншій добі. Саме тому Патруль часу, який завжди дбав про своїх висококваліфікованих працівників, тримав у Піренеях плейстоценової епохи базу відпочинку.
Менс Еверард стояв на заскленій веранді й дивився у блакитно-крижану далечінь, де північні схили гір переходили в ліси, болота й тундру. Кремезний патрульний був одягнений у вільні зелені штани й довгу куртку з термосинту, що був винаходом двадцять третього століття; його черевики були пошиті на замовлення в дев’ятнадцятому столітті одним канадським французом; а курив він старезну бріарову люльку невизначеного походження. Еверарда муляв якийсь невиразний неспокій, і він не зважав на галас, який долинав зсередини, де з півдесятка інших агентів пили, балакали й грали на піаніно.
Вкрите снігом подвір’я перетнув їхній провідник-кроманьйонець — високий, симпатичний хлопчина з розмальованим обличчям. Одяг його скидався на ескімоський (дивно, чому письменники завжди вважали людину доби палеоліту такою нетямущою, щоб у льодовиковому періоді не додуматися до куртки, штанів і взуття), а за поясом стирчав сталевий ніж — плата за послуги. У такому віддаленому минулому Патруль міг діяти досить вільно, адже не існувало небезпеки змінити хід історії: метал зіржавіє на порох, а про дивних прибульців забудуть за кілька століть. Найбільша проблема полягала в тому, що агентки з епох, де панували вільні погляди на статеве життя, постійно заводили стосунки з місцевими мисливцями.
До Еверарда приєднався Піт Ван-Саравак (венеріанин нідерландсько-індонезійського походження з початку двадцять четвертого століття), стрункий, чорнявий хлопець, чия зовнішність і манери давали змогу успішно конкурувати з кроманьйонцями. Якусь хвилю панувала товариська мовчанка. Ван-Саравак також був позачасовим агентом, який міг дістати завдання в будь-якому окрузі й раніше вже працював з американцем. У відпустку вони вибралися разом.
Венеріанин заговорив перший, темпоральною мовою:
— Я чув, біля Тулузи помітили кількох мамонтів.
Мине ще дуже багато часу, перш ніж на тому місці постане Тулуза, але звичка — друга вдача.
— Я вже одного підстрелив, — дратівливо відказав Еверард. — А ще катався на лижах, лазив по горах й дивився на тубільні танці.
Ван-Саравак кивнув, дістав цигарку й розкурив її. Коли він затягнувся, на його худому смаглявому обличчі чітко окреслилися вилиці.
— Приємно ось так трохи побайдикувати, але по якомусь часі життя на природі набридає, — погодився він.
У них лишалося ще два тижні відпустки. Теоретично вона могла бути нескінченною, адже агент Патруля мав змогу повернутися майже тої самої миті, якої відбув на відпочинок. Але на практиці кожен мусив присвятити роботі якусь частку свого життєвого ресурсу. (Патрульним ніколи не казали, коли вони мають померти, а тим вистачало здорового глузду, щоб не намагатися з’ясувати це самим. У будь-якому разі нічого певного вони б не дізналися, адже час несталий. Однією з переваг роботи в Патрулі була можливість пройти данелліанський курс омолоджувальних процедур).
— Мені бракує яскравих вогнів, музики, дівчат, які ніколи не чули про подорожі в часі, гайнути б кудись туди… — мовив Ван-Саравак.
— Згода! — підтримав Еверард.
— Рим часів Августа? — загорівся венеріанин. — Я ще ніколи там не був. Мову й звичаї вивчу просто тут, під гіпновчителем.
Еверард похитав головою.
— Той період переоцінений. Якщо тільки не забиратися до далекого майбутнього, то розкішнішого занепаду моралі, ніж у моєму рідному окрузі, нам не відшукати. Нью-Йорк, приміром… Звісно, якщо знаєш потрібні телефонні номери, а так сталося, що я знаю.
Ван-Саравак реготнув.
— Я теж знаю кілька цікавих місць у моєму секторі, — відказав він, — та загалом суспільства першопоселенців не надто тямлять у високому мистецтві розваги. Гаразд, вирушаймо до Нью-Йорка в рік — який?
— Нехай буде 1960-й. Востаннє, перед тим як вирушити сюди, я жив саме там.
Вони усміхнулися один до одного й пішли лаштуватись у дорогу. Еверард завбачливо прихопив був деяке вбрання з середини двадцятого століття, яке мало прийтися товаришеві.
Кидаючи до невеликої валізки одяг і бритву, американець замислився, чи зможе він угнатися за Ван-Сараваком. Менс ніколи не був завзятим гулякою і не надто знався на гулянках у різноманітних закутках простору-часу. Добра книжка, посидіти з друзями за кухлем-другим пива — оце й усі його розваги. Але часом навіть найтихішому треба добряче побешкетувати.
70
Від