А надто, коли ти позачасовий агент Патруля часу, а робота в «Енджиніринг Стадіз Компані» — тільки ширма для твоїх мандрівок і баталій у всіх епохах людської історії; коли ти на власні очі бачив, як цю історію переписують, нехай і в дрібницях, — не Бог (із цим було б легше змиритися), а смертні й схильні до помилок люди, бо навіть данелліанці все ж таки не боги; коли тебе постійно переслідує страх перед більшою зміною, після якої взагалі не існуватиме ні тебе, ні всього твого світу… Еверардове просте, посічене вітром обличчя скривилося. Він провів рукою по жорсткому каштановому волоссі, немовби відганяючи прикрі думки. Марно про це розмірковувати. Мова й логіка відступають перед парадоксом. У такі хвилини краще розвіятися будь-яким способом.
Він узяв валізу й пішов по Піта Ван-Саравака.
Їхній невеличкий двомісний антигравітаційний скутер стояв на гальмівних колодках у гаражі. Дивлячись на цей транспортний засіб, навіть не вірилося, що, настроївши його, можна потрапити в будь-яке місце на Землі у будь-якому часі. Але ж літак — це теж диво. І корабель. І вогонь.
— голосно виспівував венеріанин, а його дихання парувало на морозному повітрі, коли він застрибував на заднє сидіння скутера. Ван-Саравак навчився цієї пісеньки, коли якось супроводжував армію Людовіка XIV. Еверард розсміявся.
— Вгамуйся, хлопче!
— Не будь занудою! — вигукнув юнак. — Континуум прекрасний, а космос веселий і розкішний. Рушаймо вже!
Еверард не був певний у цьому: він бачив досить людського горя в усіх епохах. З часом ти звикаєш, та однаково, коли селянин дивиться на тебе хворими очима мордованого звіра, або коли кричить прохромлений пікою солдат, або місто зникає в радіоактивному полум’ї, — щось щемить у твоїй душі. Менс міг зрозуміти тих фанатиків, які намагалися змінити перебіг подій. Проблема тільки в тому, що своїми діями вони навряд чи щось покращать…
Він налаштував скутер на координати складу «Енджиніринг Стадіз», місця, прихованого від чужих очей, куди можна безпечно прибути з іншого часу. Опісля вони вирушать до Еверардової квартири, а потім можна буде починати забаву.
— Сподіваюся, ти попрощався з усіма своїми тутешніми подружками? — запитав американець.
— Аякже! І то щонайпоштивіше, запевняю тебе. Що ти там возишся, наче плутонська патока? Давай уже! До твого відома, ця машина працює не на веслах.
Еверард стенув плечима й натиснув на головний перемикач. Гараж зник з очей.
Ошелешені тим, що сталося далі, якусь хвилю вони не могли поворухнутися.
2
Сцена прибуття відбилась у їхній свідомості уривками. Вони матеріалізувалися за кілька дюймів над землею — скутер було розроблено так, що він не міг з’явитися всередині твердого тіла. Оскільки це стало для патрульних несподіванкою, вони приземлились на бруківку з таким ударом, що аж зуби клацнули. Еверард і Ван-Саравак опинилися на якійсь площі. Поблизу струмував фонтан, на бортах його кам’яної чаші були викарбувані переплетені виноградні лози. Від площі розбігалися вулиці, забудовані квадратними бетонними або цегляними будинками від шести до десяти поверхів заввишки, химерно помальованими й оздобленими. Їздили автомобілі, незграбні на вигляд одоробла невпізнаваного типу. Юрмилися люди.
— Прокляття! — Еверард витріщився на приладову шкалу.
Скутер доправив їх туди, куди й мав: Нижній Мангеттен, 23 жовтня 1960 року, 11.30 ранку, просторові координати складу. А проте поривчастий вітер жбурляв їм в обличчя куряву й сажу, доносив запах диму з коминів і…
Ван-Саравак вихопив звуковий паралізатор. Люди, що товпилися довкола них, безладно позадкували, вигукуючи щось незрозумілою мовою. Це була дивна мішанина: високі круглоголові блондини, багато рудоволосих, чимало індіанців і щонайрізноманітніших метисів. Чоловіки мали на собі вільні барвисті блузи, картаті кілти, берети, схожі на шотландські тем-о-шентери[71], черевики й панчохи до колін. Волосся носили довге, багато хто мав вислі вуса. Жінки були вбрані в довгі спідниці до щиколоток, а вкладені вінком коси ховали під каптурами накидок. Що чоловіки, що жінки вочевидь кохалися в прикрасах: усі були обвішані масивними браслетами й намистами.