— Ні. Звісно, ні, — зітхнув венеріанин.
4
День минув неспокійно. А коли настала ніч і в коридорі засвітили миготливі ліхтарі, сторож у військовому однострої відчинив двері їхньої камери. В’язнів мовчки вивели через задні двері, де на них чекали два автомобілі, посадили до одного з них і повезли через місто.
Катувеллаунанські вулиці не освітлювалися, тож машин уночі було обмаль. Мабуть, тому місто, що розкинулося в темряві, видавалося нереальним. Еверард придивився до конструкції автомобіля, в якому вони їхали. Як він і здогадувався, двигун був паровий, що спалював порошкувате вугілля; колеса мали ґумові скати. Машина була обтічної форми з гострим носом, який прикрашала фігура змії. Загалом транспорт був простий у керуванні й сумлінно зібраний, хоч і не надто добре спроектований. Вочевидь, у цьому світі механіка розвивалася поступово, емпіричним шляхом, а про інженерну науку як систему не було й мови.
По недоладному залізному мосту вони дісталися на Лонг-Айленд — у цьому світі також це був район для заможних. Хоча світла олійних фар було й недосить, їхали вони швидко й двічі ледь-ледь уникнули зіткнення: тут не існувало ні дорожніх знаків, ні світлофорів, ні, як видавалося, водіїв, які б не зневажали обережність.
Що уряд, що дорожній рух… гм. Усе це дещо скидалося на Францію, окрім тих рідкісних періодів, коли нею керували державці на кшталт Генріха Наваррського чи Шарля де Ґолля. Навіть у Еверардовому двадцятому столітті Франція значною мірою лишалася кельтською країною. Менс ніколи не був прихильником пустопорожніх теорій про вроджені риси, притаманні тій чи тій нації, але традиції щось та й значили, такі давні що стали несвідомими й невитравними. Західний світ, в якому гору взяли кельти, а германцям лишилося кілька невеличких осередків… Авжеж, можна пригадати Ірландію з його рідного світу і те, як чвари між ґалльськими племенами занапастили повстання Верцинґеторикса[80]… А як щодо Литторну? Постривайте, постривайте! У Еверардовому Середньовіччі Литва була потужною державою, яка довго чинила опір що німцям, що полякам, що московитам, а охрестилася лише в п’ятнадцятому столітті. Якби не суперництво з німцями, Литва цілком могла б просунутися на схід…
Попри притаманну кельтам політичну нестабільність, тутешній світ був світом великих держав, у ньому було менше окремих країн, ніж у Еверардовому. Це свідчило про давніше суспільство. Його західна цивілізація постала на руїнах Римської імперії приблизно на межі шостого й сьомого століть нашої ери. Отже, у цьому світі кельти мали запанувати раніше.
Еверард починав здогадуватися, що сталося з Римом, але висновки відклав на потім.
Машини загальмували перед оздобленою орнаментом брамою в довгому кам’яному мурі. Водії кинули кілька слів двом озброєним охоронцям, що були вбрані в лівреї і мали тонкі сталеві нашийники — ознаки рабів. Браму відчинили, і машини рушили поміж моріжками й деревами посипаною жорствою алеєю, наприкінці якої, майже на березі моря, стояв будинок. Еверардові й Ван-Саравакові жестами наказали вийти з машини й повели до нього.
То була дерев’яна будівля, зведена без будь-якого ладу. У світлі газових ліхтарів на ґанку виднілися її стіни, помальовані яскравими смугами; гребінь даху й кінці балок були вирізьблені у формі драконячих голів. Коли вони підійшли ближче, Еверард почув шум моря, а серпик щербатого місяця давав достатньо світла, щоб помітити біля берега корабель: імовірно, вантажне судно, з носовою фігурою і високою димовою трубою.
У вікнах горіло жовтаве світло. Раб-дворецький впустив їх. Стіни всередині були оббиті різьбленими дошками з темного дерева, а підлогу встеляли товсті килими. Наприкінці коридору була заставлена меблями вітальня, на стінах висіло кілька картин у доволі традиційному стилі, а в мурованому з каменю величезному каміні весело палахкотів вогонь.
В одному кріслі сидів саоран ап Кіорн, у другому — Дейрдре. Коли вони зайшли, дівчина відклала книжку, і усміхаючись підвелася. Військовий пихнув сигарою і кинув на них сердитий погляд. Потім щось сказав конвоїрам, і ті зникли. Дворецький приніс на таці вино, і Дейрдре запросила патрульних сідати.
Еверард надпив зі свого келиха — вино виявилося пречудовим бургундським — і відверто запитав:
— Чому ми тут?
Дейрдре обдарувала його сліпучою усмішкою.
— Я впевнена: вам тут сподобається більше, ніж у в’язниці.
— Поза всяким сумнівом. Тут принаймні більше оздоби. І все ж мені хотілося б знати: ми вільні?
— Ви… — дівчина завагалася, підшукуючи дипломатичну відповідь, але була надто щира, і тому сказала: — Ви тут гості, але вам не можна покидати маєток. Ми сподіваємося, що переконаємо вас допомогти нам. Вас щедро винагородять.
80