— Це неважливо.
Протягом якогось часу Еверард курив сигару й обмірковував почуте. Потім знову обернувся до Ван-Саравака.
— Картина починає вимальовуватися, — мовив він. — Незалежно від того, що думають більшість людей, ґалли аж ніяк не були варварами. Вони багато чого навчилися від фінікійських торговців і грецьких колоністів, а також від етрусків у Цизальпійській Ґаллії. Це дуже енергійний і заповзятий народ. Натомість римляни були мляві, з небагатьма інтелектуальними зацікавленнями. У нашому світі майже не було технологічного прогресу аж до Темних віків, коли Римську імперію змели з дороги. А в історії цього світу римляни зникли зі сцени значно раніше. Як і, поза всяким сумнівом, євреї. Припускаю, що без Риму рівновага сил порушилася й сирійцям із держави Селевкідів вдалося придушити повстання Маккавеїв[84]: зрештою, цього ледь-ледь не сталося навіть у нашій історії. Юдаїзм зник, а отже, християнство ніколи так і не виникло. Та в будь-якому разі, без Риму в Європі запанували ґалли. Вони стали досліджувати світ, будували дедалі кращі кораблі й у дев’ятому столітті відкрили Америку. Але вони не так уже й випереджали індіанців, щоб ті не змогли наздогнати… і навіть, діставши поштовх, створити власні імперії, як-от нинішня Гай-Бразиль. В одинадцятому столітті кельти почали бавитися з паровими двигунами. Порох, схоже, вони також роздобули, либонь, із Китаю і здійснили ще кілька інших відкриттів. Але все це — завдяки методу спроб і помилок, без будь-якого справжнього наукового підґрунтя.
Ван-Саравак кивнув.
— Думаю, ти правий. Але що ж сталося з Римом?
— Не знаю. Поки що. Та наш ключовий момент — десь там.
Еверард знову звернувся до Дейрдре.
— Я, мабуть, зараз здивую вас, — почав він улесливим тоном. — Приблизно дві з половиною тисячі років тому наші люди вже відвідували цей світ. Тому-то я й розмовляю по-грецькому. Але нам не відомо, що сталося відтоді. Я хотів би дізнатися про це від вас: я так розумію, ви маєте неабиякі пізнання.
Дівчина зашарілася й опустила довгі темні вії, такі незвичні для рудоволосих.
— Я радо допоможу вам усім, чим зможу, — мовила вона й нараз благально додала: — А ви допоможете нам?
— Я не знаю, — важко зітхнув Еверард. — Я хотів би допомогти вам. Але не знаю, чи ми зможемо.
«Тому що, врешті-решт, моє завдання полягає в тому, щоб знищити тебе й увесь твій світ».
5
Коли Еверарда провели до його кімнати, він виявив, що гостинність афаллонців не мала меж. Щоправда, він був надто пригнічений і знесилений, щоб скористатися нею… але, подумав він, провалюючись у сон, рабиня, яка чекала на Вана, не буде розчарована.
Прокидалися тут рано. Зі свого вікна на горішньому поверсі Еверард побачив вартових, що походжали по березі, та це не зіпсувало йому насолоди від ранкової свіжості. Разом із Ван-Сараваком вони спустилися на сніданок. Яєчня з беконом, тости й кава довершили початок дня, про який можна було хіба тільки мріяти. Дейрдре повідомила їм, що ап Кіорн поїхав до міста на нараду. Дівчина відкинула всі свої гризоти й весело щебетала про всілякі дрібниці. Еверард довідався, що вона грає в аматорському драматичному театрі, який іноді ставить класичні грецькі п’єси в оригіналі, і тому Дейрдре так досконало володіє цією мовою. А ще дівчина любила їздити верхи, полювати, ходити під вітрилами, плавати…
— А ви не хочете?
— Що?
— Таж поплавати!
Дейрдре скочила з крісла, що стояло на моріжку, де вони сиділи під вогнисто-багряним листям дерев, і невимушено скинула із себе увесь одяг. Еверардові здалося, що він почув глухий гуркіт, з яким відпала Ван-Саравакова щелепа.
— Гайда! — засміялася вона. — Хто останній — той вошивий сакс!
Вона вже перекидалася в сірих хвилях, коли Еверард із Ван-Сараваком, тремтячи від холоду, підійшли до берега. Венеріанин простогнав:
— Я з теплої планети. А мої предки були індонезійці. Жителі тропіків.
— Твої предки були трохи й нідерландцями, хіба ні? — підсміхнувся Еверард.
— Їм вистачило здорового глузду перебратися до Індонезії.
— Гаразд, лишайся на березі.
— До біса! Якщо може вона, то і я зможу!
Ван-Саравак торкнувся ногою води й знову застогнав.
Еверард закликав на допомогу весь самоконтроль, якого навчився за роки служби в Патрулі, і кинувся в море. Дейрдре хлюпнула на нього. Менс пірнув, схопив за струнку ніжку й потягнув дівчину під воду. Вони дуріли так кілька хвилин, а потім помчали до будинку під гарячий душ. За ними плентався посинілий Ван-Саравак.
84