Тоді розляглася сердита тріскотнява рушниць. З планера стали вискакувати люди — темнолиці, у тюрбанах і саронгах. «Гіндурадж!» — подумав Еверард. Нападники заходились перестрілюватися з уцілілими охоронцями, що скупчилися довкола свого старшого.
Офіцер проревів щось і повів афаллонців в атаку. Еверард підвів трохи голову й побачив, що вони майже дісталися екіпажу планера. Ван-Саравак скочив на ноги. Еверард перекотився, схопив його за ногу й потягнув на землю, перш ніж товариш встиг долучитися до бою.
— Пусти мене! — хлипнув, пручаючись, венеріанин.
Довкола, немов у кривавому кошмарі, валялися мертві й поранені. Гамір битви, здавалося, долинав аж до неба.
— Лежи, ідіоте! Вони прийшли за нами, а цей навіжений ірландець вчинив найгірше, що міг учинити…
Еверардову увагу привернула нова серія пострілів.
Завдяки малій усадці баркас на гребному гвинті вийшов на мілководдя і став випльовувати зі свого нутра озброєних людей. Афаллонці надто пізно збагнули, що вистріляли всі набої і що їх атакують з тилу.
— Мерщій! — Еверард шарпнув Дейрдре й Ван-Саравака, звівши їх на ноги. — Треба забиратися звідси, втікати до сусідів…
Загін десантників з корабля помітив їх і розвернувся. Патрульний, підбігаючи до моріжка, відчув, як з глухим звуком куля входить у землю. У будинку нажахано репетували раби. Два вовкодави кинулися на нападників, але собак відразу застрелили.
Пригнувшись, петляючи добігти до муру, перемахнути через нього на дорогу — це був шлях до втечі! Може б Еверардові і вдалося порятуватись, але Дейрдре спіткнулась і впала. Ван-Саравак зупинився, щоб допомогти їй. Еверард теж зупинився, і ця затримка стала вирішальною. Їх оточили.
Лідер темнолицих нападників щось гаркнув до дівчини. Дейрдре підвелася з землі, а потім сіла й виклично відповіла йому. Той коротко реготнув і показав великим пальцем на баркас.
— Що вони хочуть? — запитав Еверард грецькою.
— Вас. — Дівчина нажахано глянула на нього. — Вас обох… — Старший знову щось сказав. — І мене, щоб перекладати… Ні!
Вона запручалася, майже вирвалася з рук, які тримали її, і вп’ялася нігтями нападникові в обличчя. Еверардів кулак описав коротку дугу й роз’юшив комусь носа. Але це не могло довго тривати. Приклад рушниці опустився йому на голову, і патрульний крізь затуманену свідомість відчув, як його за руки й ноги несуть на корабель.
6
Нападники лишили планер, зіштовхнули судно з мілини і відпливли на повних обертах. Убитих і поранених афаллонців вони покинули на березі, натомість забрали тіла всіх своїх.
Еверардові помалу прояснювалося в очах. Він сидів на гойдливій палубі й дивився, як віддаляється берегова лінія. Дейрдре плакала на Ван-Сараваковому плечі, а венеріанин намагався її втішити. Холодний галасливий вітер жбурляв їм в обличчя бризки морської піни.
Коли з кабіни вийшло двоє білих чоловіків, Еверардів мозок миттю запрацював знову. Не азіати, а європейці! А коли патрульний придивився до решти екіпажу, то побачив, що й вони всі мають європеоїдні риси обличчя. Темний колір шкіри виявився лише гримом.
Він підвівся й обережно подивився на своїх нових господарів. Перший був огрядний, не дуже високий чоловік середніх років, у червоній шовковій блузі, білих шароварах і шапці, схожій на каракулеву. Він був чисто поголений і мав темне волосся, заплетене в косичку. Другий — дещо молодший, світловолосий велет з кошлатою бородою, у германській туніці з нашитими мідними запонками, бриджах із гетрами, шкіряному плащі й декоративному рогатому шоломі. Обидва мали на поясі револьвери, а матроси ставилися до них із пошаною.
— Що за чорт?
Еверард ще раз роззирнувся довкола. Берега вже не було видно, судно повернуло на північ. Двигун працював на повну, аж двигтів увесь корпус, а коли ніс корабля вдаряв у хвилю, бризки накривали палубу.
Старший чоловік заговорив афаллонською. Еверард здвигнув плечима. Тоді обізвався бородатий германець: спершу він сказав щось цілковито незрозумілою говіркою, але потім запитав:
— Taelan thu Cimbric[88]?
Еверард, який знав кілька германських мов, вирішив спробувати порозумітися, тимчасом як Ван-Саравак нашорошив своє нідерландське вухо. Дейрдре щулилася позаду, дивлячись на все великими очима, надто приголомшена, щоб бодай поворухнутися.
— Ja, — відказав Еверард, — ein wenig[89].
Світлявець дивився на нього непевно, і тоді патрульний додав:
— A little[90].
— Ah, aen litt. Gode! — Здоровань потер руки. — Ik halt Boierik Wulfilasson ok main gefreond heer erran Boleslav Arkonsky[91].