Цієї мови Еверард ніколи раніше не чув — після стількох століть це навіть не могла бути власне кімврська, — але доволі непогано розумів сказане. Труднощі почалися, коли довелося говорити самому: він не знав, як мова могла еволюціонувати.
— Якого біса еран ту махінг? — грізно випалив він. — Ік бін людина з Сіріуса, єн ман ауф Сіріус, зе штерн Сіріус міт планетен і все таке. Звільніть унс ґебах або вілєн дер Тойфель заплатите!
На обличчі Боєріка Вульфілассона з’явився страдницький вираз, і германець запропонував удатися до перекладацьких послуг молодої панни. Він запросив усіх до кабіни, де виявилася невеличка, але зручно облаштована кают-компанія. Двері лишилися відчиненими, досередини час від часу зазирав озброєний охоронець, ще кілька вартових трималися напоготові.
Болеслав Арконський сказав щось Дейрдре аффалонською. Дівчина кивнула, і він подав їй келих вина. Це, схоже, трохи її заспокоїло, але коли вона звернулася до Еверарда, її голос був ледь чутний.
— Нас захопили в полон, Менслаху. Їхні шпигуни довідалися, де вас тримають. Інша група має викрасти вашу машину для подорожей. Де вона, їм також відомо.
— Так я і думав, — відказав Еверард. — Але, заради Баала, хто вони?
Боєрік, почувши запитання, вибухнув реготом і взявся довго розводитися про свою хитромудру задумку. План полягав у тому, щоб змусити суфетів Афаллону подумати, буцімто за викраденням стоїть Гіндурадж. Насправді ж Литторн і Кімверланд, уклавши таємний союз, вибудували доволі ефективну шпигунську мережу. Тепер вони прямували до літньої резиденції литторнського посольства на Еніс Лланґоллен (острів Нантакет), де чаклуни змушені будуть пояснити, як діють їхні чари. А потім для великих держав приготують несподіванку.
— А якщо ми відмовимося?
Дейрдре переклала відповідь Арконського слово в слово:
— Мені буде прикро через наслідки такого вашого рішення. Ми цивілізовані люди й добре заплатимо за добровільну допомогу: на вас чекає багатство й пошана. Якщо ж ви відкинете нашу пропозицію, ми змусимо вас до співпраці. На кін поставлено існування наших держав.
Еверард придивився до них. Боєрік видавався збентеженим і нещасним, усе його фанфаронство кудись поділося. Болеслав Арконський, міцно стиснувши губи, барабанив пальцями по стільниці, а його очі немов благали: «Не змушуйте нас до цього. Нам треба якось жити зі своїм сумлінням».
Мабуть, вони мали родину, дітей, любили посидіти за кухлем пива й пограти з друзями в кості, як усі звичайні люди. Боєрік, може, розводив коней в Італії, а Арконський вирощував троянди на берегах Балтійського моря. Але все це жодним чином не могло допомогти їхнім бранцям, коли одна всемогутня Нація зчіплюється у двобої з іншою.
Якусь хвилю американець захоплювався тим, як майстерно вони провели цю операцію, а потім замислився, що ж робити. Баркас ішов швидко, та, попри це, йому потрібно буде годин двадцять, щоб дістатися Нантакету, якщо Еверард правильно пам’ятав карту. Отже, вони мають принаймні стільки часу.
— Ми втомилися, — сказав він по-англійськи. — Можемо ми трохи відпочити?
— Ja deedly, — відповів Боєрік із дещо незграбною ґречністю. — Ok wir skallen gode gefreonds bin, ni?[92]
Догоряло призахідне сонце. Дейрдре й Ван-Саравак стояли біля борту й дивилися на сіру просторінь води. На кормі троє озброєних матросів, уже без гриму й східних костюмів, пильнували на вахті; стерничий вів судно за компасом; Боєрік і Еверард походжали шканцями. Усі були вбрані в теплий одяг, що захищав від вітру.
Еверард виявляв певні успіхи в кімврській: язик досі погано слухався американця, але його вже можна було зрозуміти. Втім, говорив переважно Боєрік.
— То ви з зірок? Я на таких речах не розуміюся. Я проста людина. Коли б моя воля, я жив би спокійно у своєму тосканському маєтку, а світ нехай би казився, як йому заманеться. Але ми, кімври, маємо обов’язки перед своїм Народом.
Схоже, тевтонці зайняли місце латинян по всій Італії, як у Еверардовому світі англосакси витіснили бритів.
— Я добре розумію, що ти відчуваєш, — мовив патрульний. — Дивна річ; змушені воювати так багато людей, хоча прагнуть цього так мало.
— Але без цього ніяк. Адже Карфагаланн загарбав Єгипет, наше законне володіння, — мало не плачучись, мовив Боєрік.
— Italia irredenta[93], — пробурмотів Еверард.
— Га?
— Не зважай. Отож, ви, кімври, уклали союз із Литторном і сподіваєтеся захопити Європу й Африку, доки великі держави воюють на Сході.
— Аж ніяк! — обурено заперечив Боєрік. — Ми лише вимагаємо визнання наших законних та історично обґрунтованих територіальних претензій. Сам король сказав… — І так далі.
93