Баркас хитало, і Еверард намагався не втратити рівноваги.
— Здається мені, що ви поводитеся не надто поштиво з нами, чарівниками, — зауважив він. — Начувайтеся, а то ми можемо по-справжньому розсердитися на вас.
— Ми всі захищені від проклять і заклинань.
— Он як…
— Я хотів би, щоб ви допомогли нам добровільно. Якщо ви дасте мені кілька годин, я радо доведу вам, що наше діло — праве.
Еверард похитав головою і відійшов. Його перепинила Дейрдре. У дедалі густішій сутіні обличчя дівчини біліло невиразною плямою, але в голосі її було чути розпачливу лють:
— Я сподіваюся, ти сказав їм, що вони можуть зробити зі своїми планами, Менслаху.
— Ні, — важко зітхнув Еверард. — Ми їм допоможемо.
Афаллонка стояла наче громом ударена.
— Що ти кажеш, Менсе? — перепитав Ван-Саравак.
Еверард повторив йому.
— Ні! — вигукнув венеріанин.
— Так, — відказав Еверард.
— Заради Бога, ні! Я…
Еверард схопив його за руку й холодно промовив:
— Заспокойся. Я знаю, що роблю. У цьому світі ми не можемо брати нічий бік: ми проти всіх, і краще тобі це затямити. Нам лишається тільки одне — підігрувати цим людям протягом якогось часу. І ні слова про це Дейрдре.
Ван-Саравак похнюпив голову і роздумував якусь хвилю.
— Гаразд, — понуро мовив він.
7
Литторнський осередок був на південному березі Нантакету, поблизу рибальського селища, однак відгороджений від нього муром. Посольство було побудоване в тому стилі, що панував на батьківщині литторнян: довгасті рублені будинки з вигнутими, наче спина кішки, дахами. Головна будівля й прибудови оточували подвір’я, де на флагштоці майорів прапор. Прокинувшись, Еверард поснідав (Дейрдре дивилася на нього такими очима, що шматок у горло не ліз) і вийшов на палубу, коли вони саме причалювали до посольського пірса. Там уже стояв ще один баркас, більший, а на березі юрмилися суворі на вигляд люди. Арконський, очі якого блищали від збудження, сказав афаллонською:
— Я бачу, що вашу магічну машину теж привезли. Ми можемо одразу братися до діла.
Коли Боєрік переклав сказане, Еверард відчув, як тенькнуло його серце.
Гостей, як уперто називав їх кімвр, провели до просторої зали, де Арконський укляк на одному коліні перед кумиром з чотирма обличчями, тим самим Свантевітом, якого в іншій історії данці порубали на дрова[94]. У каміні, розганяючи осінній холод, горів вогонь, уздовж стін стояли вартові. Еверардові очі були прикуті лише до скутера, що поблискував перед ним.
— Я чув, у Катувеллаунані був жорстокий бій за цю штуку, — зауважив Боєрік. — Багатьох убито, але нашим вдалося втекти від переслідувачів. — Він боязко торкнувся керма. — Цей повіз і справді може з’являтися за бажанням власника будь-де, просто з повітря?
— Справді, — підтвердив Еверард.
Дейрдре глянула на нього з такою зневагою, яку йому рідко траплялося бачити. Дівчина погордливо трималася осторонь його і Ван-Саравака.
Арконський сказав їй щось, потім зажадав, щоб вона переклала. Дейрдре плюнула йому під ноги. Боєрік зітхнув і переказав Еверардові слова литторнянина:
— Ми хочемо побачити, як ця машина працює. Ми з вами разом прокатаємося на ній. Попереджаю: я сяду позаду й триматиму револьвер приставленим до вашої спини. Ви казатимете мені заздалегідь, що збираєтеся робити, інакше я вистрілю. Ваші друзі зостануться тут заручниками, і за найменшої підозри їх також розстріляють. Та я певен, — додав він, — що ми всі будемо добрими друзями.
Еверард кивнув. Він аж тремтів від напруги, долоні були холодні й вологі.
— Спершу я маю промовити заклинання, — відказав він.
Його очі забігали. Патрульний глянув на приладову панель скутера й зафіксував у пам’яті просторові координати й час. Відтак перевів погляд на Ван-Саравака, що сидів на лавці під наставленими на нього револьвером Арконського й рушницями охоронців. Дейрдре також сиділа, наїжачена, відсунувшись щонайдалі від венеріанина. Еверард якомога точніше оцінив відстань від скутера до лавки, здійняв руки й співуче затягнув темпоральною:
— Ване, я спробую витягнути тебе звідси. Лишайся на тому самому місці, де ти тепер. Повторюю: точнісінько на тому самому. Я підхоплю тебе на лету. Якщо все пройде добре, це станеться за хвилину по тому, як я щезну разом із нашим бородатим приятелем.
Обличчя венеріанина було наче витесане з дерева, лише на чолі виступили дрібні росинки поту.
94