— Отже… — Ван-Саравак дивився на схід, де по той бік океану ґалли, кімври, парфяни шаленіли серед руїн античного світу. — Що ж сталося з ними в цій часолінії?
— Моя власна пам’ять підказує, що обидва Сципіони брали участь у битві на Тицині й мало не наклали головою. Під час відступу, який, либонь, більше був схожий на панічну втечу, син урятував батькові життя. Ставлю десять до одного, що в цій історії Сципіони загинули саме там.
— Хтось, мабуть, допоміг їм загинути, — мовив Ван-Саравак. Голос його напружився. — Якийсь мандрівник у часі. Інакше бути не може.
— Що ж, у кожному разі це видається ймовірним. Побачимо. — Еверард відвів погляд від тихомирного обличчя Дейрдре. — Побачимо.
8
Повернувшись до бази відпочинку у плейстоцені — за пів години після відбуття до Нью-Йорка, — патрульні передали дівчину під опіку співчутливої економки, що розмовляла грецькою, а самі скликали колег. Крізь простір-час полетіли поштові капсули.
Усі відділення Патруля перед 218 роком до нашої ери — найближче діяло в Александрії, у часовому відтинку від 250 до 230 року — «досі» були там, загалом близько двох сотень агентів. Письмовий зв’язок з дальшими відділеннями виявився неможливим, і кілька коротких вилазок у майбутнє підтвердили всі підозри. Стурбовані патрульні зібралися на нараду в Академії, в олігоценовій епосі. Позачасові агенти мали вищий ранг, ніж їхні колеги, прикріплені до певного часу, але були рівні між собою. Завдяки своєму досвідові Еверард, доволі несподівано для самого себе, виявився на чолі комітету найкращих працівників Патруля.
Робота була пекельна. Ці чоловіки й жінки могли перенестися з одного століття до іншого й тримали в руках зброю богів, але, попри це, залишалися людьми з притаманною їхньому роду норовливістю.
Усі погодилися, що завдану шкоду потрібно виправити, але потерпали за тих агентів, які, подібно до Еверарда, вирушили в майбутнє, нічого не знаючи про зміну. Якщо вони не повернуться до того часу, як історію буде змінено ще раз, їх більше ніхто ніколи не побачить. Еверард організував кілька рятувальних експедицій, але не надто вірив у їхній успіх. Він суворо наказав агентам повернутися протягом дня за місцевим часом, якщо вони не хочуть зникнути назавжди.
Фахівець із епохи Наукового відродження звернув увагу на ще один аспект їхнього становища. Звісно, очевидний обов’язок тих, хто вцілів, — відновити «первісний» перебіг подій. Але ж вони мають обов’язок і перед наукою. У них з’явилася унікальна можливість вивчити цілковито новий шлях розвитку людства. Треба протягом кількох років провести антропологічні дослідження, перш ніж… Еверардові насилу вдалося змусити його замовкнути. Лишилося надто мало патрульних, щоб вони могли так ризикувати.
Дослідницькі групи мали визначити точний час і обставини зміни. Без кінця-краю тривали суперечки про те, як слід діяти. Еверард дивився крізь вікно в доісторичну ніч і думав, що, мабуть, шаблезубі тигри краще дають собі раду, ніж їхні мавпуваті наступники.
Коли всі команди нарешті було розіслано, Менс відкоркував пляшку й спорожнив її з Ван-Сараваком.
Наступного дня керівний комітет зібрався знову, щоб вислухати посланців, які відвідали чималу кількість років у майбутньому. Десяток патрульних вдалося врятувати з більш або менш прикрих ситуацій; решту — десятків зо два — доводилося просто скинути з рахунку. Доповідь групи розвідників була цікавіша. Агенти з’ясували, що в Альпах до Ганнібала приєдналося двоє гельветських[95] найманців, які згодом здобули довіру карфагенського полководця. Після війни вони посіли високі пости в Карфагенській імперії. Фронтес і Гімількон, як вони себе називали, по суті врядували державою, влаштували Ганнібалове вбивство й жили в нечуваній розкоші. Одному з патрульних вдалося побачити їхні будинки і їх самих.
— Купа вдосконалень, про які в античні часи ніхто й подумати не міг. Мені ці двоє видалися нелдоріанцями з двісті п’ятого тисячоліття.
Еверард кивнув. То була доба лиходіїв, які вже й «раніше» завдавали Патрулю чимало клопоту.
— Думаю, все зрозуміло, — сказав він. — Не має значення, були вони з Ганнібалом до Тицину чи ні. Доволі непросто захопити їх в Альпах так обережно, щоб не зчинити галасу й самим не змінити історії. Важливо те, що, схоже, Сципіонів усунули вони, і саме тут нам треба втрутитися.
Британець із дев’ятнадцятого століття, тямущий, але дещо бундючний і пишномовний, розгорнув карту і взявся читати лекцію про битву, за якою спостерігав згори, використовуючи інфрачервоний телескоп, щоб дивитися крізь низькі хмари.
95