Уся ця зліплена з нісенітниць історія була ретельно розроблена фахівцями Патруля й слугувала не лише для задоволення цікавості фінікійців, але й гарантувала Еверардові безпечну подорож. Якби Маґон і його команда вирішили, що чужинець — самотній заблуда без жодних зв’язків, то могли б піддатися спокусі напасти на свого пасажира, доки той спав, зв’язати його і продати в рабство. А так подорож пройшла цікаво, ба навіть весело. Еверардові зрештою навіть сподобалися ці шельми.
І це подвоїло його бажання врятувати їх від загибелі.
Тирянин зітхнув.
— Як хочеш, — мовив він. — Якщо я стану тобі в пригоді, дім мій стоїть на вулиці Храму Анат[96], біля Сидонської гавані. — Капітан пожвавився. — У будь-якому разі, неодмінно навідайся до мене разом із твоїм добродійником. Ти, здається, згадував, що він має справу з торгівлею бурштином? Може, ми вигадаємо з ним якесь дільце… А тепер відступися вбік. Мені треба причалити. — І він став вигукувати команди впереміш із лайкою.
Моряки вправно підвели судно до причалу, пришвартувалися і кинули трап. Юрба підсунула ближче, люди горланили, розпитуючи про новини, пропонуючи свої послуги вантажників, вихваляючи на всі лади товари або промисел своїх господарів. Однак, ніхто не ступав на борт. Виключне право піднятися першим на корабель належало митникові. Перед ним, розштовхуючи натовп і, немов човен, лишаючи за собою кільватерний слід з лайки, щоправда, доволі добродушної, ішов охоронець у шоломі й лускатому обладунку, озброєний списом і коротким мечем. За митником дріботів діловод, який ніс вощану дощечку й стилос.
Еверард спустився до підпалубного приміщення по свої речі — два шкіряні клунки, які лежали між брилами італійського мармуру, основного вантажу корабля. Митник наказав розшморгнути їх. Там не виявилося нічого незвичного. Єдина мета цієї тривалої подорожі з Сицилії (замість того, щоб просто перестрибнути сюди в часі) полягала в тому, щоб видати патрульного за того, кого він із себе вдавав. Ворог майже напевне пильно стежить за всім, що відбувається, адже момент катастрофи був близько.
— Принаймні якийсь час ти зможеш себе забезпечувати, — кивнув сивуватою головою фінікійський митник, коли Еверард показав йому кілька невеличких бронзових злитків. Карбувати монети стануть лише за кілька століть, але за метал можна було виміняти все що завгодно. — Ти маєш розуміти: ми не можемо впустити того, кому одного дня, імовірно, доведеться стати грабіжником. А взагалі, — він з підозрою глянув на меч варвара, — з якою метою ти сюди прибув?
— Знайти чесну роботу, пане, як-от охороняти каравани. Я хочу відшукати Конора, торговця бурштином.
Існування цього кельта-тирянина було головною причиною, чому Еверард вибрав собі саме таку легенду. На цю думку його навів керівник місцевого відділення Патруля.
Митник нарешті вирішив.
— Гаразд, можеш зійти на берег. Зі зброєю. Пам’ятай, що злодіїв, розбійників, убивць ми розпинаємо. Якщо нічого не знайдеш, приходь до будинку найму Ітобаала біля Палацу суфетів. У нього завжди знайдеться поденна робота для таких здорованів, як ти. Успіхів.
І митник узявся залагоджувати свої справи з Маґоном. Еверард не поспішав іти, чекаючи на змогу попрощатися з капітаном. Перемовини просувалися швидко, невимушено, і мито, яке слід було заплатити товаром, виявилося помірним. Цей народ торговців давав собі раду без неповороткої бюрократії Єгипту чи Межиріччя.
Сказавши капітанові все, що хотів сказати, Еверард підхопив свої клунки за мотузки, обв’язані довкола них, і зійшов на берег. Довкола нього завирувала юрба, люди оглядали його, перемовляючись між собою. Спершу патрульний неабияк здивувався: ніхто не прохав милостині і не намагався продати йому якусь дрібничку — кілька несміливих спроб, та й усе. Невже це Близький Схід?
Але потім він пригадав: монет ще не винайшли. А в новоприбулого навряд чи знайдеться щось на дрібний обмін. Зазвичай — наприклад із власником заїжджого двору — укладали такі угоди: їжа й дах над головою за стільки-то металу або ж будь-чого вартісного, що в тебе є. Для менших покупок треба було від злитка відпилювати шматочок, якщо не вдавалося домовитися про іншу плату. (Еверардів обмінний фонд містив ще бурштин і перламутрові намистини.) Часом доводилося кликати посередника, який перетворював обмін на частину складної торговельної операції, яка охоплювала ще кількох людей. Якщо ж тобі хотілося подати комусь милостиню, слід було взяти трохи зерна або сушених фруктів і покласти до миски нужденному.