Выбрать главу

— Ну, так, — погодився Еверард. — У певному сенсі такому вільному оперативнику, як я, легше. Родинні пари або ж самі жінки здебільшого… Не майте за надмірну цікавість, але як ви даєте раду з дітьми?

— О, у нас їх двоє, вдома, у Тель-Авіві, — відказала Яель Зорах. — Ми плануємо свої повернення так, щоб не відлучатися від них довше, ніж на кілька днів їхнього життя, — вона зітхнула. — Звісно, це так незвично — адже для нас минають цілі місяці. — Просяявши, вона додала: — Але коли вони підростуть, то приєднаються до Патруля. Наш регіональний рекрутер уже опитував їх і сказав, що з них будуть чудові працівники.

«А якщо ні? — подумав Еверард. — Ви зможете спокійно дивитися, як вони старіють, страждають від усього того лиха, яке випаде на їхню долю, і зрештою помирають, тимчасом як ви лишатиметеся молодими тілом?» Така перспектива не один раз відлякувала його від шлюбу.

— Мені здається, агент Еверард має на увазі дітей тут, у Тирі, — сказав Хаїм Зорах. — Перед тим як вирушити з Сидона — як і ви, ми сіли на корабель, щоб не викликати зайвих підозр, — ми таємно купили в работорговця двох немовлят, узяли їх із собою і видаємо тут за своїх. Ми зробимо все, що зможемо, щоб вони мали якнайкраще життя. — Він, одначе, не згадував, що насправді виховувати цих дітей, найімовірніше, будуть слуги: названі батьки не спроможуться вділити їм багато любові. — Це потрібно, щоб не видаватися диваками. Якщо лоно моєї дружини більше не родить, що ж, таке нещастя часто трапляється. Мені дорікають, звісно, чому я не беру другої дружини або принаймні наложниці, але загалом фінікійці не пхають носа до чужих справ.

— То вам вони подобаються? — поцікавився Еверард.

— Авжеж, загалом подобаються. У нас тут чудові друзі. Це й на краще, зважаючи на важливість цього вузлового моменту.

Еверард насупився й запахкав люлькою, яка розжарилася й приємно гріла руку, наче крихітна пічка.

— Ви впевнені, що цей період такий важливий?

Подружжя Зорахів здивувалося.

— Звісно! — відказала Яель. — Ми це знаємо. Хіба вам не пояснили?

— І так, і ні, — мовив Еверард, ретельно добираючи слова. — Після того, як мене попросили взятися за цю справу і я погодився, мені напхали голову всілякою інформацією про цей округ. І, мабуть, перестаралися: за деревами стало важко побачити ліс. Втім, мій досвід підказує, що до початку завдання краще уникати остаточних узагальнень. Інакше може бути важко за лісом побачити дерева, так би мовити. Я сподівався, що коли опинюся на Сицилії і сяду на корабель до Тира, в мене буде вдосталь вільного часу, щоб перетравити інформацію і скласти свою думку. Одначе не так сталося, як гадалося: капітан і його команда страшенно мною зацікавилися, і всю свою увагу мені довелося спрямувати на те, щоб відповідати на їхні, часто доволі гострі, запитання і не ляпнути нічого зайвого. — Помовчавши, він повів далі: — Певна річ, роль Фінікії загалом і Тира зокрема в єврейській історії очевидна. Це місто справило найбільший цивілізаційний вплив на державу, яку цар Давид збудував з Ізраїлю, Юдеї та Єрусалима, і швидко стало її головним торговельним партнером і вікном у зовнішній світ. Тепер дружбу свого батька з Гірамом підтримує Соломон. Тиряни постачають йому більшу частину матеріалів для будівництва Храму та інших, менш відомих споруд. Мало не всі досвідчені майстри, що працюють на будівництві, — фінікійці. Вони вирушатимуть з євреями у спільні дослідницькі й торговельні подорожі. Вони дадуть в борг Соломонові безліч усього — розрахуватися з ними він зможе, лише віддавши їм кілька десятків своїх сіл… з усіма, не відразу помітними, довгостроковими наслідками, які матиме ця подія. Зв’язки між двома народами дедалі міцнішатимуть. Фінікійські звичаї, уявлення, вірування проникатимуть — на добро чи на лихо — до сусіднього царства: сам Соломон приноситиме жертви їхнім богам. Ягве стане єдиним Господом євреїв, лише коли вони змушені будуть звернутися до нього у Вавилонському полоні, щоб зберегти власну ідентичність, яку вже втратили десять їхніх племен. А перед тим цар Ізраїлю Ахав візьме собі за дружину тирську царівну Єзавель. Та лиха пам’ять, що зосталася по них, незаслужена: політика, яку вони намагалися проводити — укладання союзів з іншими державами й релігійна терпимість, — могла б урятувати державу від загибелі. Та, на жаль, вони зіткнулися з фанатичним пророком Іллею — «божевільним муллою з Галаадських гір», як пізніше назве його Тревор-Роупер[100]. А тим часом, якби фінікійське язичництво не підстьобувало шаленства пророків, хто зна, чи вдалося б їм створити віру, яка протриває тисячоліття й перебудує весь світ?

вернуться

100

Г’ю Тревор-Роупер (1914–2003) — британський історик.