— Сподіваюся, там, звідки родом мій пан, це не заборонено? — занепокоєно поцікавився хлопець.
— Е-е… та ні, не заборонено.
— Чудово! — Пум схопив Еверарда за лікоть і потягнув за собою. — Якщо мій пан дозволить своєму слузі його супроводжувати, то я, цілком імовірно, зможу підказати, з ким йому буде корисно познайомитися. Дозволю собі покірно нагадати, що я знаю тут усі ходи й виходи, очі тримаю розплющеними, а вуха нашорошеними. І вони цілковито до послуг мого пана.
Еверард усміхнувся кутиком рота й рушив уперед. А чом би й ні? Сказати по щирості, після своєї тривалої морської подорожі йому збіса хотілося жінки. До того ж це була правда: відвідавши цей священний бордель, він не скористається дівчиною, а зробить їй послугу. А може, навіть дізнається щось корисне…
«Але спершу треба з’ясувати, чи можна довіритися моєму провідникові».
— Розкажи мені щось про себе, Пуме. Адже ми, можливо, будемо разом протягом кількох днів, якщо не більше.
Вони вийшли на широкий проспект і тепер пробиралися крізь юрмище люду, який штовхався, галасував і тхнув потом.
— Мені мало є про що розказати, вельможний пане. Аннали бідняків недовгі й прості.
Еверарда насторожила ця фраза, немовби взята з «Елегії, написаної на сільському цвинтарі» Томаса Ґрея[104]. Але коли хлопець став розповідати про себе, патрульний зрозумів, що у випадку Пума це твердження хибне.
Батька свого він не знав, хоч і припускав, що ним міг бути хтось із матросів чи робітників, які вчащали до певної низькосортної нічліжки, коли Тир ще будувався, і мали змогу оплатити розвагу з прислужницею. Пум ріс, наче цуценя у виводку, хапаючи все, що тільки можна було вхопити. Ледве зіп’явшись на ноги, він шукав поживу по смітниках і, як підозрював Еверард, крав — крутився, як міг, щоб заробити місцевий еквівалент грошей. А втім, ще в дитячому віці він став служкою у припортовому храмі відносно незначного бога Баала-Хаммона[105] (Еверард пригадав напівзруйновані церкви в міських нетрищах Америки двадцятого століття). Жрець цього храму, що колись був ученим чоловіком, став плохий і спився. Пум навчався в нього правильної мови та збирав інші знання, як вивірка збирає жолуді, доки старий не помер. Його респектабельніший наступник виставив непутящого служку за двері. Попри це, Пум і далі вибудовував широке коло знайомств, які сягали навіть палацу: царські слуги часто навідувалися до порту, шукаючи дешевих розваг… Досі надто юний, щоб очолити інших, хлопчина заробляв на харч, як лише міг, і те, що він дожив до цього дня, уже було неабияким досягненням.
«Так, — подумав Еверард, — здається, мені пощастило. Хоча б трохи».
Храми Мелькарта й Ашерат стояли один навпроти одного на людній площі посередині міста. Перший був більший за розміром, натомість другий справляв значно сильніше враження. Портик із багатьма яскраво розфарбованими колонами, що вивершувались вигадливими капітелями, вів на мощений плитами внутрішній дворик, де стояв великий мідний казан із водою для ритуального обмивання. Сам храм здіймався в дальньому кінці дворика — прямокутна будівля, облицьована каменем, мармуром, гранітом, яшмою. Обабіч входу, підносячись аж над дахом, височіли два блискучі стовпи. (У Храмі Соломона, зведеному за зразком тирського, такі стовпи матимуть назви Яхін і Боаз.) Усередині, пригадав Еверард, мала бути головна зала для відвідувачів, а за нею — святилище.
Частина юрби з площі перетікала до дворика, де розбивалася на групки. Чоловіки, припустив Еверард, просто шукали тихе місце, щоб обговорити свої справи, або ще для чогось. Жінок було більше — переважно домогосподарки, які несли на своїх обернутих хустками головах усіляку поклажу. Вони, мабуть, перервали свої закупи й зазирнули сюди, щоб швиденько помолитися й трохи попліткувати. Хоча служителями богині були чоловіки, жінок тут завжди радо вітали.
Еверарда супроводжували цікаві погляди, коли він ішов за Пумом до храму. Патрульному стало ніяково, і він аж засоромився. У затінку біля відчинених дверей за столом сидів жрець. Якби не райдужна хламида й срібний кулон у формі фалічного символу, чоловік нічим не відрізнявся б від мирянина. Волосся й борода його були акуратно підстрижені, обличчя — жваве з орлиними рисами.
104