А внизу сторінки був напис, дуже дрібний, ледь помітний:
H 440
H 425
H 485
H 735
Батьки Ілана були вченими-нейробіологами, і перед своїм зникненням вони працювали в дослідницькому центрі в Греноблі. Вони їхали на цілий тиждень і поверталися лише на вихідні, і Ілан зовсім нічого не знав про їхню справжню діяльність. Але за деякий час, перш ніж зникнути у відкритому морі, вони заявили Ілану, що зробили відкриття, які стануть революцією у світі наукових досліджень, зокрема в галузі вивчення функціонування пам’яті та механізму забування. Ілан пам’ятав їхні обличчя — водночас серйозні і спокійні. З якоюсь такою радістю, затьмареною темними хмарами.
На сьогодні ніхто не мав ані найменшого уявлення ані про місце, де були здійснені ці відкриття, ані про те, що Дедіссе зробили зі своїми роботами. Але Ілан був переконаний, що одного дня батько злякався за їхні життя і що він навмисне зашифрував у цьому малюнку місце, де були заховані такі важливі дослідження.
Можливо, з цієї ж причини батьки тримали в глибині шафи заряджену зброю.
Вони чогось боялися. Чи когось.
Ілан повернувся думками до зошита. Всередині була намальована ця надзвичайно складна карта скарбів, яку практично неможливо розшифрувати. Уже майже два роки Ілан намагався, але так і не міг розгадати загадку, залишену батьком — чоловіком, який прищепив йому любов до пазлів, головоломок, пошуків скарбів. Зрозуміти секрети пам’яті, чим він займався усе своє життя, саме собою було досить загадково.
Тут, унизу,— Хаос, але на вершині ти знайдеш рівновагу. Усі відповіді — там.
Чому батько ніколи не давав йому ані найменшої підказки про спосіб вирішення цієї загадки? Молодий чоловік спробував усе, переглянув тисячі фото в інтернеті, намагаючись з’ясувати, звідки цей намальований пейзаж; він також шукав зв’язок між цими числами внизу малюнка. Що означає літера Н перед кожним із них? Чому числа саме в такому порядку? І звідки веселка з такими дивними кольорами, якщо там немає ані сонця, ані дощу, які пояснили б її появу?
Цей малюнок і ці дивні числа зовсім ні про що не говорили.
Ілан обережно поклав зошит на місце. Ніхто не знав про його існування, окрім Хлої та декількох близьких колег батьків, чиїх імен Ілан не знав. Навіть його колишня дівчина, найрозумніша, на його думку, серед мисливців за скарбами, опинилась у ступорі перед цією загадкою, розробленою його батьком.
Що відкрили батьки? Чудо-ліки, здатні здійснити революцію у світі медицини? Нові теорії функціонування пам’яті? Чому вони проводили свої дослідження таємно, ніколи не розповідаючи про свою діяльність комусь іще? І головне — де заховані їхні матеріали?
Які темні таємниці приховує ця дивна мапа?
Нарешті Ілан спустився.
Його колишня чекала внизу сходів, і їй уривався терпець.
6
Хлоя поставила ноутбук на журнальний столик, розвернувши монітором до крісла. Вона пішла до вікна, щоб зачинити віконниці, що насторожило Ілана.
— Дурна звичка,— пояснила Хлоя.— З певного часу я полюбила працювати в темряві.
Вона сіла просто поряд з ним, як у старі добрі часи, коли вони проводили вечори, копаючись в інтернеті. Молодий чоловік не знайшов сил пручатися: з’явившись отак, така інакша, така вродлива, дівчина робила йому боляче, навіть не усвідомлюючи цього. Вона була деінде, у своєму світі.
Вона відкрила браузер.
— У тебе прихований IP? — спитала вона.
— Так, а навіщо тобі?
— От і добре, про всяк випадок. Часи, коли я всюди світила свій айпішник, тепер у минулому.
Вона надрукувала адресу сайту. Її пальці бігали по клавіатурі з вражаючою швидкістю. Сайт відкрився.
— Це офіційний сайт антверпенського зоопарку,— сказала Хлоя.— Я не буду вдаватись у подробиці, як я до цього дійшла. На те, щоб розповісти про все, що сталося з моменту нашої розлуки, знадобиться не один день.
Ілан намагався стримати демона, який день за днем продовжував гарчати всередині. Зав’язати з грою було важче, ніж кинути курити. «Параноя» затягувала поєднанням віртуального і реального. Якщо не враховувати того, що «Параноя» не мала ані концепції, ані цілі. Вона існувала, не існуючи по-справжньому, поширюючись за допомогою чуток, і ніхто не знав ні правил, ні кінцевої мети. Можливо, в неї навіть ніхто ні разу не грав.
Як у неї увійти? Як із неї вийти? Відповіді немає. Лише обіцянка: одного дня, коли настане час, гра буде тут, і на того, хто наважиться зустрітися зі своїми найбільшими страхами, чекає приз у триста тисяч євро.
Тому Ілан обмежився тим, що спостерігав за показом, крадькома поглядаючи на обличчя Хлої. Десятки разів він мріяв про цей момент, коли вона повернеться.
Молода жінка продовжувала свої маніпуляції. Вона відкрила блог зоопарку, де публікували останні новини з життя тварин, і почала прокручувати коліщатко миші.
— Ось, це тут. Поглянь на цю статтю про зникнення двох чорних лебедів.
Ілан мовчки прочитав замітку. В одну мить два чорні лебеді просто зникли, не лишивши жодного сліду, і ніхто нічого не помітив.
— Чудово,— підсумував він.— Два чорні лебеді — це логотип «Параної». І що далі? Це просто збіг, нічого більше.
— Прикол у тому, що в зоопарку Антверпена немає чорних лебедів, я перевірила. І ніколи не було.
Зачеплений за живе, Ілан поставив чашку перед собою і знову подивився на екран.
Судячи з усього, Хлоя знайшла «нору» — портал, прихований на партнерському сайті, який дозволяв увійти в невидимі прошарки гри.
Дівчина виділила мишкою один абзац.
— Вони просять, якщо у когось раптом з’явиться якась інформація про лебедів, писати на скриньку: tibre@zooanvers.be. Ну, я й написала.
Це була одна з характерних ознак ігор альтернативної реальності: зв’язок між вигаданим та реальним світом. Тут він здійснювався за допомогою електронної пошти. Хлоя використовувала реальний світ — свою персональну електронну адресу, свій комп’ютер, щоб зв’язатися з віртуальною грою.
— Мені відповіли за годину, англійською. В одному з зашифрованих повідомлень мені сказали слідувати за «знаками», і слово «знаки» було написане французькою. Думаю, вони у Франції, можливо, на Заході. Вони дають розмиті, неоднозначні зачіпки, ну, ти в курсі. Тож я копала, копала, їздила всюди, коли могла. Я металась з однієї нори до іншої і мушу сказати, що це було заняття не з приємних.
Ілан уважно розглядав її. Відкриття Хлої заполонили її повністю. Усі її інтереси зосередились на іграх альтернативної реальності. Молодий чоловік чудово знав, що це таке. Люди обривали зв’язки з друзями, нехтували важливими речами з однією метою: якомога глибше зануритись у нетрі гри. Самим стати грою, щоб перемогти її.
Хлоя витягла з кишені якусь роздруківку.
— На щастя, усі мої зусилля були винагороджені, і врешті-решт я добралася до цього, останнього повідомлення. Цього разу воно було французькою.
Ілан прочитав його вголос.
«Від Цієї Чудової Мелодії Для Двох на 56-й лунці для гольфу ти перетнеш Армор і пройдеш повз Жанну д’Арк. Якщо підеш правильним шляхом, шукай “Товстуна” — в “день Д”[3] він, напевно, коштуватиме дорожче, ніж сім десятих “Фортуни”. Проходь через маленькі дверцята у вмісті вмістилища».
Ілан відчув, як його пробирає тремтіння. Від самого читання цієї нової загадки по всьому тілу пробігли мурашки. Хлоя натиснула на больову точку, вона напам’ять знала його слабкості.
— А як твоє навчання психології? — спитав він, намагаючись змінити тему.— Сподіваюсь, ти не покинула його через усе це?
3
Загальноприйнятий у військовій справі термін, яким позначається день початку військової операції.