— Я не хотіла тебе бити, — сказала вона.
У Місто чоловіки верталися пізньої ночі, простуючи дорогою поміж Довгими мурами[27].
— Мені шкода, що тобі дісталося, — мовив Геракл, дещо занепокоєний глибокою мовчанкою, у яку поринув філософ після розмови з гетерою. — Досі болить? Ну, не можна сказати, що я тебе не остерігав… Я добре знаю цих гетер-танцюристок. Вони вельми спритні й можуть за себе постояти. Коли Ясінтра втекла, я збагнув, що вона кинеться на нас, якщо ми спробуємо її затримати.
Він замовк, очікуючи на Діагорову відповідь, але його супутник лише мовчки йшов далі, понуривши голову. Вогні Пірея зосталися позаду, а широка брукована дорога (не надто людна, але, на думку Геракла, безпечніша й швидша за звичний шлях) слалася в мовчазній темряві зимової ночі. Обабіч дороги тяглися оборонні стіни, які звів Фемістокл, зруйнував Лісандр і які згодом були відбудовані знову. Ген удалині, на півночі, мовби марево, маячіли у кволому світлі афінські мури.
— Тепер уже ти, Діагоре, мовчиш, наче в рот води набрав. Невже занепав духом?.. Хіба не ти казав, що хочеш допомагати мені? Мої розслідування завжди починаються так: попервах здається, що немає жодної зачіпки, а тоді… Може, ти гадаєш, що ми змарнували час на цю подорож до Пірея та розмову з гетерою?.. Ба ні! Скажу тобі зі свого досвіду, що коли йдеш по сліду, ніколи не марнуєш часу. Радше навпаки: лови — це і є вміння вистежувати, нехай навіть здається, що слід цей нікуди не веде. Опісля вже, усупереч тому, що гадає більшість людей, увігнати стрілу олениці в бік — це най…
— Він був дитиною, — раптом пробурмотів Діагор, немовби відповідаючи на якесь Гераклове запитання. — Ще навіть не дійшов ефебового віку. Його погляд був чистий. Здавалося, сама Афіна відшліфувала його душу…
— Не картай себе. У цьому віці теж прагнуть розвіятися.
Діагор нарешті відірвав очі від темної дороги й зневажливо глянув на розгадника.
— Ти не розумієш. У Академії ми навчаємо юнаків любити мудрість понад усе на світі й відкидати небезпечні насолоди, що дають лише скороминущу втіху. Трамах був чеснотливий, він знав, що доброчесність безмірно вигідніша й корисніша за порок… Як міг він на практиці чинити геть інакше?
— А як саме в Академії ви виховуєте доброчесність? — запитав Геракл, уже вкотре намагаючись відвернути філософа від гнітючих думок.
— Музикою і задоволенням від фізичних вправ.
Знову запала мовчанка. Геракл пошкріб потилицю.
— Ну, можна сказати, що задоволення від фізичних вправ видалося Трамахові важливішим за музику, — зауважив він, однак Діагорів погляд змусив його знову замовкнути.
— Усе лихо йде від невігластва. Хто ж бо вибере гіршу річ, усвідомлюючи, що вона гірша? Коли розум завдяки навчанню показує тобі, що порок гірший за чесноту, брехня — за правду, а миттєва втіха — за тривалу, невже ти свідомо вибереш їх? Невже самохіть сунеш руку в небезпечне полум’я, знаючи, що вогонь пече?.. Це ж безглуздя. Цілий рік він ходив до цієї… жінки! Платив за задоволення!.. Це брехня… Гетера збрехала нам. Я запевняю тебе, що… Чому ти смієшся?
— Даруй мені, — відказав Геракл, — я саме пригадав одного чоловіка, що якось на моїх очах самохіть сунув руку в полум’я, — Крантора з дему Понтор, мого давнього приятеля. Він вважав якраз навпаки і стверджував, що доводів розуму замало, щоб вибрати краще, адже людина керується бажаннями, а не ідеями. Одного дня йому заманулося обпалити собі правицю, він сунув її просто у вогонь і обпалив.
По цих словах залягла тривала мовчанка. Урешті-решт Діагор запитав:
— А ти… згоден із його думкою?
— У жодному разі. Я завжди вважав мого приятеля божевільним.
— І що з ним сталося?
— Не знаю. Він раптом захотів покинути Афіни й вирушив у подорож. І не повернувся.
Вони знову замовкли. Пройшовши кілька кроків брукованою дорогою, Діагор сказав:
— Авжеж, є різні типи людей, але хоч якими безглуздими не здавалися б наші дії, ми всі вибираємо їх унаслідок основаної на логічних міркуваннях внутрішньої дискусії. Сократ міг би уникнути смертного присуду, але вирішив випити цикуту, бо розум йому підказував, що так буде краще для нього. І це справді було краще, адже таким чином він дотримався афінських законів, які обстоював протягом усього життя. Платон та його друзі намагалися відрадити його, але Сократ переконав їх своїми доводами. Коли людина усвідомлює користь чесноти, вона ніколи не вибере порок. Тому я гадаю, що гетера нам збрехала… Інакше… — додав він, і Геракл уловив у його голосі гіркоту, — інакше мені доведеться припустити, що Трамах лише вдавав, ніби сприймає мою науку…
27
Довгі мури — фортифікаційні споруди, які захищали дорогу, що поєднувала Афіни з портом Піреєм.