— А яка твоя думка про гетеру?
— Це дивна й небезпечна жінка, — аж здригнувся Діагор. — Її обличчя… погляд… Я зазирнув їй в очі, і те, що побачив там, мене жахнуло…
Йому примарилося, що вона, не здогадуючись про його присутність, чинила негадані речі, як-от танцювала на засніжених вершинах Парнасу, вбрана лише в коротеньку оленячу шкурку. Кружляючи небезпечно близько до ковзького краю урвища, її тіло рухалося бездумно, мало не безвільно, немовби квітка в руках дівчини.
Йому примарилося, що вона могла підпалити свої коси й, наче небезпечним батогом, шмагати ними холодне повітря; або закинути охоплену полум’ям голову назад так, щоб аж борлак випинався між шийними м’язами, немов паросток лілії; або волати мовби на допомогу, закликаючи олененогого Бромія; або співати швидкий пеан у нічній орейвазії — невпинному ритуальному танці, що його зимовими місяцями танцюють жінки на гірських вершинах. Відомо, що багато хто з них помирає від холоду й знесилення, і годі цього уникнути; а ще відомо — хоча жоден чоловік цього ніколи не бачив, — що під час цих танців жінки тримають у руках небезпечних змій із блискавичною отрутою і сплітають доладно їхні хвости, наче дівчина — вінок із білих лілій; подейкують також — хоча жоден чоловік не знає того напевне, — що цими загрозливими, сповненими швидкого барабанного дробу ночами жінки — то лише оголені фігури, що у світлі багать виблискують кров’ю виноградної лози. Вони безстрашно лишають на снігу квапливі сліди босих ніг, наче здобич, що її поранив мисливець, і не слухають криків про допомогу — то їхня розсудливість, немовби струнка юнка в білих шатах, даремно прохає припинити обряд. «На поміч!» — благає голосок, та марно, бо небезпека для цих жінок — наче блискуча лілія, що росте на протилежному березі річки: жодна танцівниця не може опиратися спокусі кинутись у воду й хутко плисти, аж доки її пальці не торкнуться квітки. Їй навіть на думку не спадає прохати про допомогу. «Обережно: довкола небезпека», — попереджає голос, одначе лілія прегарна, і дівчина не зважає на осторогу.
Усе це примарилося Діагорові, і він повірив своєму видінню*.
__________
* Нове Діагорове видіння підтверджує попередні ейдетичні образи: «швидкість», «олень», «дівчина з лілією», «прохання про допомогу». До них іще додається «попередження про небезпеку». Що це все може значити?
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Дивні ж речі ввижаються тобі в очах інших людей, Діагоре! — добротливо всміхнувся Геракл. — Я не сумніваюся, що наша гетера коли-не-коли танцює в ленейських процесіях, але, щиро кажучи, гадати, ніби вона разом із менадами б’ється в екстазі на пошану Діоніса, це вже занадто, як на мене. Ці небезпечні обряди якщо й збереглися, то хіба серед фракійських селян у віддалених гірських закутках Еллади. Боюся, уява твоя має зір, гостріший за Лінкеїв[28]…
— Я розповів тобі те, що побачив очима розуму, які здатні роздивитися саму Ідею, — відказав Діагор. — Не поспішай зневажати їх, Геракле. Я вже пояснював тобі, що ми також прихильники логічного мислення, однак вважаємо, що сама Ідея вища за нього. Це сяйво, проти якого ми всі в цьому світі, речі й істоти, — лише невиразні тіні. І описати її іноді можна лише за допомогою міфу, казки, поезії чи сну.
— Нехай так, але яка мені користь від твоїх «самих Ідей», Діагоре? Мене цікавить лише те, що я можу побачити на власні очі й обміркувати, застосувавши власну логіку.
— І що в цій дівчині побачив ти?
— Небагато, — скромно відповів Геракл. — Лише те, що вона нам брехала.
Діагор різко спинив свою квапливу ходу й обернувся до розгадника. Той м’яко й дещо винувато всміхнувся, наче дитина, яку сварять за небезпечну витівку.
— Я влаштував їй пастку: заговорив про Трамахового батька. Як тобі відомо, Мерагра засудили на смерть багато років тому, звинувативши у співпраці з Тридцятьма*…
__________
* Диктатура тридцяти громадян, встановлена в Афінах під наглядом спартанців після закінчення Пелопоннеської війни. Чимало афінян загинуло за наказом цих нещадних правителів, аж доки нове повстання не дозволило повернутися до демократії.
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Так, знаю. Прикрий то був суд, як і той над переможцями битви біля Аргінусів[29]. Мерагр заплатив за провини інших, — зітхнув Діагор. — Трамах завжди уникав розмов про свого батька.
— Власне. Ясінтра сказала, що Трамах майже нічого їй не розповідав, однак вона чудово знала, що його батько загинув у безчесті…
29
Битва біля Аргінуських островів (406 р. до н. е.) — морська битва Пелопоннеської війни, у якій афінський флот здобув останню перемогу над спартанським. Утім, попри перемогу, шістьох стратегів усунули з посад, звинуватили в ненаданні допомоги воїнам, що гинули під час битви, і засудили до страти.