— Що саме, учителю?
— Усе. Усе, що тобі відомо про Трамаха. Чим він захоплювався?.. Що робив поза Академією?.. Та тривога, яку я останніми днями помітив на його обличчі, трохи непокоїть мене, і я хотів би всіма засобами дізнатися її причину, щоб вона не перекинулася на інших учнів.
— Він небагато розповідав нам, учителю, — солодким голосом відказав Анфіс. — Але щодо його поведінки, то можу вас запевнити: вона була доброзвичайна…
— Ніхто в цьому й не сумнівається, — поквапливо промовив Діагор. — Я добре знаю благородну натуру моїх учнів, синку. Саме тому мене так вразило те, що повідомив Лісіл. Однак Евней і ти це підтвердили. А що ви були Трамахові найкращі друзі, то, гадаю, не можете не знати й інших речей, які чи то соромлячись, чи то з добросердості не наважилися розповісти…
Тишу виповнив якийсь дикий гуркіт, немовби щось розтрощилося на друзки: боротьба панкратистів, очевидно, ставала дедалі жорстокішою. Стіни, здавалося, дрижали від тупоту якогось непомірно великого звіра. Ураз все стихло, і, за збігом обставин, саме цієї миті до роздягальні зайшов Евней.
Діагор одразу порівняв двох юнаків. Він робив це не вперше, адже діставав задоволення, розглядаючи до дрібниць таку різну вроду його учнів. Евней із кучерявим вугільно-чорним волоссям був молодший за Анфіса, але водночас мав більш мужній вигляд. Обличчя його було наче стиглий, налитий кольором плід, а міцне тіло з молочно-білою шкірою було змужніле, як у дорослого чоловіка. Натомість Анфіс, хоч і старший за віком, мав тендітнішу і ще несформовану фігуру й гладеньку рожеву шкіру без жодної волосини. Однак Діагор уважав, що навіть Ганімедові, виночерпієві богів, годі дорівнятися до юнака красою обличчя, іноді трохи лукавого, надто коли Анфіс усміхався, але прекрасного аж до дрожу, коли він ураз прибирав серйозного виразу, як то зазвичай робив, слухаючи з повагою свого бесідника. Ці фізичні контрасти відображалися й у вдачі юнаків, але точнісінько навпаки: Евней був сором’язливий і по-дитячому наївний, тоді як Анфіс, що мав вигляд гожої дівчини, натомість володів сильним характером справжнього лідера.
— Ви кликали мене, учителю? — щойно відчинивши двері, тихо, майже пошепки, промовив Евней.
— Заходь, прошу тебе. Я хочу порозмовляти з тобою також.
Евней, страшенно шаріючись, повідомив, що невдовзі йому треба буде роздягнутися й покинути їх, адже пайдотриб покликав його виконати кілька вправ.
— Ми не затримаємо тебе надовго, синку, — запевнив його Діагор.
Він хутенько ознайомив його із суттю справи й повторив своє прохання. Запала мовчанка. Анфісові рожеві ноги загойдалися швидше.
— Ми знаємо про Трамахове життя ненабагато більше за вас, учителю, — відповів як завжди солодкомовний Анфіс, хоча тепер стало помітно контраст між його сповненою снаги впевненістю та Евнеєвою сором’язливою легкодухістю. — Ми чули плітки про його стосунки з тою гетерою, але в глибині душі не вірили, що вони правдиві. — Трамах був благородний і чеснотливий.
«Знаю», — кивнувши, подумав Діагор. Анфіс тим часом вів далі:
— Він майже ніколи не проводив з нами час після науки в Академії, адже мав сповняти релігійні обов’язки. Його сім’я втаємничена у Священні містерії…
— Зрозуміло. — Діагор не надав якоїсь ваги цим словам: чимало поважних афінських родин шанували Елевсінські містерії[38]. — Але я маю на увазі товариство, в якому він обертався… Не знаю… Може, у нього були інші приятелі?
Анфіс та Евней перезирнулися. Евней узявся знімати туніку.
— Ми не знаємо, учителю.
— Ми не знаємо.
Зненацька весь гімнасій немовби задвигтів. Стіни затріщали, наче ось-ось упадуть. Зовні завивала розпаленіла юрба, підбадьорюючи борців, чиє скажене ревіння було тепер виразно чути.
— Іще одне… Мене дивує, що Трамах, бувши таким стривоженим, ні з того ні з сього вирішив податися на полювання сам-один… Він мав таку звичку?
— Мені не відомо, учителю, — відповів Анфіс.
— А ти як гадаєш, Евнею?
Приміщення ходило ходором, аж додолу попадали деякі речі: одежа, що висіла на стінах, невеличкий каганець, таблички, на яких записували, кому який випав жереб на змаганнях*…
__________
* Що діється? Автор оприявнює ейдезис до краю! Абсурдна гуркотнеча, на яку перетворилася боротьба панкратистів, натякає на напад якогось великого розлюченого звіра (що відповідає усім цим образам «несамовитих» і «навальних» атак, які раз по раз з’являються в цьому розділі, а також згадкам про «роги»). На мою думку, ідеться про сьомий Гераклів подвиг — приборкання дикого й оскаженілого Критського бика.
38
Елевсінські містерії — обряди під час хліборобських свят на честь богині родючості Деметри. Згодом набули таємничого, містичного характеру й зазнали впливу культу Діоніса. До участі у святкуванні елевсінських містерій допускалися тільки обрані.