— Зевса ради! Невже ти гадаєш, що я так багато для них важив?
— Авжеж, гадаю. Адже вони погодилися бути твоїми натурниками й грати у твоїх виставах, нехтуючи цим священні настанови, отримані в Академії. Думаю, вони захоплювалися тобою, Менехме: вони позували для тебе оголені чи передягнені жінками, а після цього дозволяли використовувати свою голизну чи андрогінне[56] вбрання для твоєї втіхи… ризикуючи бути виявленими і зганьбити свої родини…
Менехм, далі всміхаючись, вигукнув:
— Афіни ради! Ти справді гадаєш, Геракле Понторе, що я вартий так багато як митець і як чоловік?
Розгадник відповів:
— Юні уми, які, подібно до твоїх скульптур, ще незавершені, пускають коріння в будь-якому ґрунті, а найкраще — у добре угноєному…
Менехм, здавалося, не чув його, зосереджено різьблячи складки одягу чоловіка. Дзень! Дзень! Зненацька скульптор заговорив, немовби звертаючись до мармурової постаті. Його шорсткий і ламаний голос бруднив відлунням стіни майстерні.
— Так, я — наставник для багатьох ефебів… Чи ти гадаєш, Геракле, що наша молодь не потребує наставництва? Хіба… — здавалося, своє дедалі сильніше роздратування він вкладає в удари різця: дзень! дзень! — Хіба світ, який вони спадкують, доладний? Озирнися довкола!.. Наше афінське мистецтво… Яке мистецтво?.. Раніше статуї були сповнені сили: ми наслідували єгиптян, що завжди були набагато мудріші за нас!.. — Дзень! — А тепер що ми робимо? Креслимо якісь геометричні фігури, форми, що точно підкоряються Канону!.. Ми втратили невимушеність, силу, красу!.. — Дзень! Дзень! — Ти кажеш: мої скульптури незавершені, — і маєш рацію… А знаєш чому?.. Бо я не здатен творити за правилами Канону!..
Геракл хотів був перебити Менехма, але його охайні слова потонули в багні ударів і вигуків скульптора.
— А театр?.. Колись театр був оргією, у якій брали участь самі боги!.. Але на що його перетворив Евріпід?.. На дешеву діалектику, що до вподоби благородним афінським умам!.. — Дзень! — Театр тепер — самі лише роздуми й розмисли, замість священнодійства!.. Сам Евріпід, уже на схилку життя, визнав свою помилку! — він перервав роботу й, усміхаючись, обернувся до Геракла. — І різко змінив свою думку…
Менехм повернувся до роботи з іще більшим завзяттям, немовби зупинявся лише заради тої одної фрази.
— Старий Евріпід, — провадив він далі, — покинув філософствування й узявся творити справжній театр! — Дзень! — Пригадуєш його останній твір?.. «Вакханки»!.. — вигукнув Менехм із несамовитим вдоволенням, немовби це слово було коштовним самоцвітом, якого він несподівано знайшов серед сміття.
— Атож! — утрутився ще один голос. — «Вакханки»! Витвір безумця! — Менехм обернувся до Діагора, що жбурляв слова з таким збудженням, наче та мовчанка, якої він досі дотримував, коштувала йому величезних зусиль. — Евріпід на старість утратив хист, як то часто трапляється з нами всіма, і його театр скотився в незбагненні крайнощі!.. Благородні підвалини його розважливого розуму, який у зрілому віці ревно шукав філософську Істину, із плином часу похитнулися… і останній його твір — як і твори Есхіла та Софокла — став смердючим смітником, де рояться недуги людської душі й течуть потоки невинної крові! — розпаленівши від такої бурхливої промови, він виклично глянув на Менехма.
На мить запала мовчанка, а тоді скульптор м’яко поцікавився:
— Чи можу я дізнатися, хто цей дурник?
Геракл жестом зупинив гнівну відповідь товариша.
— Даруй нам, добрий Менехме, але ми прийшли сюди не для того, щоб сперечатися про Евріпіда та його театр… Дай мені завершити, Діагоре!.. — філософ ледве-ледве стримувався. — Ми хочемо запитати тебе…
Його урвали громові виляски Менехмових криків. Скульптор кинувся міряти кроками поміст з краю до краю. Час від часу він вказував то на одного, то на другого чоловіка молоточком, немовби наміряючись кинути його в голову.
— А що ж філософія?.. Пригадайте Геракліта!.. «Без незгоди немає буття»!.. Так стверджував філософ Геракліт!.. Але філософія теж змінилася!.. Раніше це була сила, порив!.. А тепер… що таке філософія?.. Самий лише розум!.. Раніше… що нас цікавило?.. Матерія речей: Фалес, Анаксімандр, Емпедокл!.. Раніше ми думали про матерію! А тепер? Про що ми думаємо тепер? — і, глумливо спотворивши голос, сам собі відповів: — Про світ Ідей!.. Ідеї існують, авжеж-авжеж, але вони пробувають деінде, далеко від нас!.. Вони досконалі, чисті, добрі й корисні!..