— Саме так! — вереснув Діагор, аж підстрибнувши. — Вони саме такі, а ти — недосконалий, грубий, підлий і…
— Прошу тебе, Діагоре! — вигукнув Геракл. — Не кажи нічого!
— Не можна любити ефебів, ні-ні!.. — глузував Менехм. — Треба любити ідею ефеба!.. Цілувати думку про вуста, пестити визначення стегон!.. І, Зевса ради, не створюймо статуй! Це вульгарне наслідувальне мистецтво!.. Створюймо краще ідеї статуй!.. Ось таку філософію успадкує молодь!.. Арістофан недарма помістив її у «хмари»[57]…
Діагор засопів, обурений до краю.
— Як ти можеш так зухвало говорити про те, про що й гадки не маєш?.. Ти…
— Діагоре! — твердість у Геракловому голосі змусила філософа враз замовкнути. — Хіба ти не розумієш, що Менехм намагається повернути розмову в інший бік? Замовкни вже, урешті-решт! Говорити буду я!.. — наполіг розгадник і з несподіваним спокоєм звернувся до скульптора: — Менехме, ми прийшли розпитати тебе про Трамахову та Евнеєву смерті…
Він промовив це мало не вибачливим тоном, немовби виправдовуючись за те, що доводиться згадувати про таку буденну справу перед тим, кого вважає вельми важливою особою. По короткій хвилі Менехм сплюнув на дошки помосту, витер ніс і сказав:
— Трамаха на полюванні загризли вовки. Що ж до Евнея, мені розповіли, що він упився, пазурі Діоніса вп’ялися йому в мозок і змусили кілька разів ударити самого себе кинджалом… Який стосунок до цього всього маю я?
Геракл негайно відповів:
— Той, що вони обоє, а також Анфіс, відвідували твою майстерню ночами й брали участь у твоїх своєрідних розвагах. І що всі троє захоплювалися тобою і відповідали на твої любовні домагання, однак ти віддавав перевагу лише одному. І що між ними, цілком імовірно, доходило до суперечок, можливо, й до погроз, адже твої розваги з ефебами не надто добропристойні, і ніхто з юнаків не бажав, щоби про них стало відомо… І що Трамах не ходив на полювання, а того дня, коли він начебто пішов, твоя майстерня була зачинена, а тебе ніхто ніде не бачив…
Діагор здійняв брови й обернувся до Геракла: про цю останню деталь йому не було відомо. Але розгадник вів далі, немовби проказуючи якийсь обрядовий наспів:
— І що Трамаха насправді вбили або побили до безпам’яті й кинули на поталу вовкам… І що минулої ночі Евней і Анфіс приходили сюди після виступу у твоїй виставі. І що твоя майстерня — найближчий будинок до того місця, де сьогодні вранці знайшли Евнея. І я знаю напевне, що Евнея теж убили, убивця скоїв злочин в іншому місці, а потім переніс тіло туди. І логічно припустити, що обидва місця мають бути недалеко одне від одного, адже нікому не спаде на думку йти через усі Афіни з трупом на плечі, — він замовк, а тоді розвів руки мало не приязним жестом. — Як можеш пересвідчитися, добрий Менехме, ти таки маєш чималий стосунок до цього всього.
Менехмове обличчя було непроникним. Могло здатися, ніби скульптор усміхається, однак погляд його був похмурим. Не кажучи ні слова, він поволі обернувся до брили мармуру, спиною до Геракла, і знову став різьбити розміреними ударами. Аж тоді Менехм заговорив, і голос його прозвучав насмішкувато:
— Який висновок! Який дивовижний, пречудовий логічний висновок! — він хихотнув робленим здушеним смішком. — Мене звинувачують, спираючись на силогізм! Навіть краще: мою провину висновують із того, що мій будинок недалеко від кварталу гончарів, — не припиняючи різьбити, Менехм повільно похитав головою і знову розсміявся, немовби чи то скульптура, чи то власна робота видавалися йому смішними. — Ось так ми, афіняни, сьогодні вибудовуємо істину: говоримо про відстані, оцінюємо на основі емоцій, висновуємо причини подій!..
— Менехме… — м’яко озвав його Геракл.
Але митець правив своєї:
— У прийдешніх роках стверджуватимуть, що Менехма визнали винним через близьку відстань!.. Сьогодні все йде за Каноном, хіба я не казав? Навіть правосуддя тепер — лише питання відстані…
— Менехме, — наполегливо мовив Геракл тим самим тоном. — Звідки тобі відомо, що Евнеєве тіло знайшли у кварталі гончарів? Я про це не згадував.
Діагора здивувало те, як бурхливо відреагував скульптор: Менехм рвучко обернувся до Геракла й витріщився на нього великими очима, немовби той був гладкою Галатеєю, що зненацька ожила. Протягом якоїсь хвилі він не міг здобутися на слово, а тоді рештками голосу закричав:
— Ти з глузду з’їхав? Таж усі про це кажуть!.. На що ти натякаєш?..
Геракл знову заговорив щонайсмиреннішим, вибачливим тоном:
— Ні на що, не переймайся: я лише доповнюю свій висновок щодо відстані, — а тоді, немовби щось пригадавши, почухав гостре тім’я і додав: — Ось тільки ніяк не збагну, добрий Менехме, чому тебе так розлютив лише мій висновок про відстань, а не про те, що хтось, імовірно, убив Евнея… хоча, бачить Зевс, це значно сміливіше припущення і такого запевне ніхто не каже. А втім, ти, схоже, прийняв цю думку без заперечень, коли я її тобі висловив. Ти взявся дорікати мені за висновок щодо відстані, але не запитав: «Геракле, а чому ти такий упевнений в тому, що Евнея вбили?..» Слово честі, Менехме, ніяк не доберу цього.
57
Ідеться про комедію Арістофана «Хмари», у якій автор розкритикував «туманні» теорії нових філософських поглядів.