— Я був не в котячій школі, — сказав Пелле, — а в школі для хлопчиків. У школі Улле.
— І, звичайно ж, ти там нічим не відзначився, — глумливо кинув Монс.
— Е ні, відзначився, — відповів Пелле. — Я сичав, коли вчитель забалакав про собак.
— Може, він балакав про Макса? — сердито спитав Монс.
Пелле облизався.
— Тепер тебе зачепило за живе — вів далі Монс. — Але якщо ти спілкуєшся з Максом, то чого ж тобі сичати, коли заходить мова про собак?!
— Макса Такс, — докинув Біл.
— Вона з хвостом, — додав Бул.
— Мабуть, я туди ще піду, — сказав Пелле.
— Напевно, підеш, — хмикнув Монс. — Ходи до школи, щоб нам тебе не бачити!
«Треба дати якусь нищівну відповідь», — подумав Пелле, але, як завжди, не зміг знайти підходящих слів, тож подався своєю дорогою, поки Монс, Біл і Бул од реготу надривали животи.
І тільки Пелле зник з очей, як Монс сказав:
— У мене з’явилася ідея!
Біл і Бул закивали головами — здавалось, ніби то в них з’явилась якась ідея.
— Увечері нам треба зібратися у мене вдома, — сказав Монс. — Ми заснуємо в нашому місті нову котячу школу!
— Мабуть, нам не треба буде туди ходити, — докинув Біл.
— Мабуть, ми весь час будемо на канікулах, — додав Бул.
— Замовкніть! — гримнув Монс. — А зараз допоможіть мені позгукувати всіх котів, яких ми знаємо, на збори до мого підвалу. Почнемо о сьомій годині вечора.
Звичайно, увечері на зборах головував Монс.
— Я маю ідею, — повідомив Монс. — У нашому місті треба заснувати котячу школу.
— Що-що? — перепитала Стара Майя з Соборної Вежі. — Котячу школу?
— Атож, котячу школу, — докинув Біл.
— Правильно, котячу школу, — додав Бул.
— З цим ніколи не щастить, — сказала Стара Майя. — Я колись мала котячу школу, і вона виявилася збитковою. Жоден кіт її не відвідував.
— А тепер відвідуватимуть, — сказав Монс і вдарив лапою по столу. — Я це допильную. Ви ж украй неосвічена публіка.
— Це мене не стосується, — заперечив Фрітц. — Я знаю, як звали мого тата, діда й прадіда по батькові, так що я освічений.
— Нас не цікавить, як звали твоїх батьків, — сказав Монс. — А чи знаєш ти, скільки буде два додати три?
— Чотири, — відповів Біл.
— Правильно, — додав Бул.
— Два додати три буде п’ять, — відповів Фрітц. — А мого прадіда по батькові звали Фріссе, він мав у Фрідгемі перукарню.
— Ну, а мені ходити до школи ніколи, — залебеділа Фріда, — бо ж я мушу глядіти Веселуна. Але я залюбки віддам до школи Фрідольфа, Фрідольфіну та Фрідолін, тільки якщо вчителька буде до них справедлива. Оскільки мої діти надзвичайно вразливі, то я прошу на це зважити.
— І ми вразливі, — докинув Біл.
— Страшенно вразливі, — додав Бул.
— Нікого не обходить, які ви, — відрубав Монс. — Хоч би там що, а вам потрібно ходити в школу.
— А вчителем будеш ти? — спитав Рікард із Рікомберга.
— Власне кажучи, я міг би ним бути, — відповів Монс, — бо я найкращий кіт у місті. Та мені й самому треба трохи посидіти за шкільною партою, щоб подати гарний приклад іншим.
— Але ти вже, мабуть, усе знаєш? — спитала Фріда.
— Аякже, — відповів Монс, — однак я хочу показати, що не боюся ходити в школу.
— Ну, а хто ж тоді буде вчителем? — спитав Мурре зі Скуґстібле.
— У мене є родич, якого звати Конрад, — відповів Монс. — Він мешкає не в нашому місті, та якщо ми його попросимо, то він сюди приїде. Конрад суворий, але справедливий. Мені здалося, що він міг би працювати у школі вчителем.
— Чи він охайний? — спитала Ґуллан з Аркадії.
— Це не має значення, — суворо сказав Монс. — А втім, охайний. Він схожий на мене.
— Він схожий на нас, — докинув Біл.
— Ми охайні, — додав Бул.
— Ну, то чи всі ви ходитимете до школи? — спитав Монс.
— Та бачиш, усе-таки я маю хлів, — сказав Мурре зі Скуґстібле.
— Там ти багато не навчишся, — відрубав Монс. — Краще відвідуй школу, інакше матимеш справу зі мною.
— Тепер у нас і в школі пахнутиме хлівом? — спитала Фріда.
— Навчання починається в понеділок, — оголосив Монс. — Я надаю під шкільне приміщення цілком безкоштовно свій підвал. Перекличка буде о дев’ятій.
— А якщо комусь стане нудно, то можна буде піти звідти? — спитала Ґуллан з Аркадії.
Третій розділ
Конрад проводить перекличку