У понеділок о дев’ятій годині в Монсовому підвалі зібралося немало котів. Пелле також прийшов (Монс запросив його персонально, і Пелле вирішив, що йому, напевно, не завадить трохи підучитися).
І ось з’явився Конрад. То був здоровенний рудий кіт із розкішними вусами. Навіть на вигляд він був якийсь недобрий. За Монсовою вказівкою усі коти йому вклонилися.
— Добридень, — привітався Конрад. — Ну, ви поприносили плату за півріччя?
— Плату за півріччя? — перепитав Пелле. — Що це таке?
— Дотримуйтеся в класі тиші, — сказав Конрад. — Плата за півріччя означає, що кожен із вас повинен заплатити мені три салаки. Щоправда, Монс не платитиме, бо він надав приміщення. А от той, хто запитував, заплатить шість.
— Мені самому треба заплатити шість салак? — перепитав Пелле, і в правому оці в нього виступила сльозина.
— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Заплатиш, оскільки ти весь час заважаєш. А тепер зробимо перекличку. Монс тут?
— Так, учителю, — відповів Монс.
— Ти великий і красивий кіт, — вів далі Конрад. — І швидко й гарно відповідаєш. Ти — взірець для цілого класу, тож пильнуватимеш порядок. Далі: Бул та Біл.
— Hi, — вигукнули Біл та Бул.
— У чому річ? — здивувався Конрад. — Була та Біла тут немає?
— Ні, — відповіли Біл та Бул. — Нас звати Біл та Бул.
— Допомагатимете пильнувати порядок, — сказав Конрад. — Здається, вам можна довіряти.
— Авжеж, нам можна довіряти, — мовив Біл.
— Саме так, нам можна довіряти, — додав Бул.
— Рікард, — сказав Конрад.
— Тут, — відповів Рікард.
— Треба відповідати не тут, а я, — зауважив Конрад. — Повтори!
— Ти, — сказав Рікард.
— Ти безнадійний, — зробив висновок Конрад. — Але підемо далі. Наступний кіт — Мурре.
— Привіт, — сказав Мурре.
— Треба казати не привіт, а я, — поправив його Конрад.
— Он як, — буркнув Мурре.
— До речі, хто це так пахне? — спитав Конрад і принюхався.
— Це Мурре пахне хлівом, — залебеділа Фріда. — Хлівом із Скуґстібле.
— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Фрітц!
— Він відбуває військову повинність, — відповіла Фріда. — А я тут зі своїми дітьми. Щодо Веселуна, то він замалий, тож не зможе сюди ходити, і тому скоро мені треба буде бігти додому глядіти його. А ще я хочу сказати, що мої діти страшенно вразливі, тож їх краще питати щось легке. Дякую, що вислухали, пане вчителю!
— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Я сам вирішую, що мені питати. Фріда!
— Я, це ж я щойно говорила, — сказала Фріда. — Хіба цього, пане вчителю, мало?
— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Фрідольф, Фрідольфіна й Фрідолін — це твої діти, так?
— Саме так, — відповіла Фріда. — Вони дуже вразливі. А у Фрідолін зараз перехідний вік, тож із цим можуть бути клопоти.
— Дотримуйтеся в класі тиші, — нагадав Конрад. — Ґуллан!
— Ня-ав, — відповіла Ґуллан з Аркадії, схиливши голівку набік.
— Нічогенька дівчина, — промимрив собі під ніс Конрад. І потім уже назвав Пелле.
— Я, пане вчителю! — чітко відповів Пелле.
— Кажи виразніше! — крикнув Конрад. — Між трьома словами треба глибоко передихнути: я… пане… вчителю! Повтори!
— Я… пане… вчителю! — повторив Пелле.
— Ти передихував надто довго, — сказав Конрад. — Здається, ти нетямущий!
— Звичайно, — широко посміхнувшись, мовив Монс. (Ти ж, мабуть, здогадався, що то Монс підказав Конрадові прискіпуватися до бідолахи Пелле).
Четвертий розділ
Урок арифметики
— Розпочнемо з лічби, — сказав Конрад. — Спершу спитаємо кота, що пильнує порядок. Отож, запитання важке: скільки буде один додати один?
— Два, — випалив Монс.
— Добре, — похвалив його Конрад. — Здається, ти свою справу знаєш. А тепер ти, Біле, скільки буде два додати два?
Біл зиркнув на Була, а Бул зиркнув на Біла.
— Чотири, — прошепотів Монс.
— Про які ти кажеш сокири? — спитав Біл.
— Сокири гострі, — мовив Бул.
— Підемо далі, — сказав Конрад. — Спитаємо у Фріди, скільки буде два додати три?
— Ну, я тут лише задля своїх дітей, тож мене, власне, немає, — сказала Фріда. — Жаль, що Фрітц відбуває військову повинність, а то він би відповів.
— Хіба не ясно, що два додати три буде двадцять три? — озвався Фрідольф.