– Оперативно спрацьовано, але чому не сповіщені патрулі та чергова частина?
– Ларсе, ми не стали поспішати з нарадою. Нам важлива твоя думка. Інспектор Волер обіцяє знайти Холе і Сівертсена протягом доби. Також ми контролюємо поширення інформації. Зараз про зникнення Сівертсена знаємо тільки ми четверо і Грот з ізолятора. Крім того, ми подзвонили в Уллерсму і скасували перевезення в нову камеру, мотивуючи це тим, що, виходячи з нещодавно отриманих відомостей, безпека Сівертсена там буде під знаком питання, тому його переведуть в інше місце, яке поки що не розголошується. Коротше кажучи, ми зробили все можливе, щоб ніхто ні про що не дізнався доти, доки Волер і його група не знайдуть утікачів. Але, зрозуміло, Ларсе, як ти скажеш, так і буде.
Начальник Головного управління задумливо кивнув, потім підвівся й підійшов до вікна.
– Минулого тижня я їхав у таксі, – почав він, стоячи спиною до присутніх. – У шофера на сидінні лежала газета, і я запитав, що він думає про велокур’єра-маніяка. Завжди цікаво, що думають широкі маси. І він відповів, що справа з велокур’єром-маніяком іде точно так, як і з терактами одинадцятого вересня. Питання задаються в неправильній послідовності. Усі запитують, хто і як. Але щоб розгадати загадку, треба спочатку відповісти на інше питання. Яке, Турлейфе?
Начальник кримінальної поліції не відповів.
– Це питання, Турлейфе, «навіщо». Таксист виявився недурний. Хто-небудь із вас ставив собі це питання, панове? – Начальник управління гойдався на каблуках і чекав відповіді.
– При всій пошані до таксиста, – нарешті видав начальник кримінальної поліції, – я не впевнений, що в цьому випадку є яке-небудь «навіщо». В усякому разі – раціональне «навіщо». Усі тут знають, що у Холе нестабільна психіка і схильність до випивки. За це його і звільнили.
– Навіть у безумних є мотиви, Турлейфе.
Делікатно кашлянули.
– Що, Волере?
– Батуті.
– Батуті?
– Єгипетський пілот, який свідомо розбив повний пасажирський літак, тільки щоб помститися компанії за те, що йому не дали підвищення.[22]
– Куди ти хилиш, Волере?
– Увечері в суботу, після того, як ми затримали Сівертсена, я наздогнав Харрі на стоянці, щоб поговорити. Він відмовився відзначати завершення справи. Було видно, що він гнівається. Через те, що його звільняють, і через те, що, на його думку, ми позбавили його законної слави людини, яка затримала маніяка.
– Батуті… – У вікно кабінету бризнули перші промені сонця, і начальник управління прикрив очі рукою. – Б’ярне, ти досі не сказав ні слова. Ти-то що думаєш?
Б’ярне Мьоллер подивився на силует біля вікна. Живіт болів так сильно, що Мьоллер уже не побоювався – він сподівався, що той, нарешті, лусне. З того самого моменту, коли його підняли вночі й розповіли про зникнення, він усе чекав, коли ж хто-небудь розбудить його і скаже, що вся подія – лише страшний сон.
– Не знаю, – зітхнув він. – Чесно кажучи, мені досі незрозуміло, що відбувається.
Начальник управління повільно кивнув.
– Якщо з’ясується, що ми це приховуємо, нас четвертують, – повідомив він.
– Точно сформульовано, Ларсе, – сказав начальник кримінальної поліції. – Але якщо з’ясується, що ми упустили серійного вбивцю, нас теж четвертують. Навіть якщо ми знайдемо його знову. Але у нас ще є можливість вирішити все по-тихому. У Волера, як я зрозумів, є план.
– Цікаво послухати. Волер?
Том Волер стиснув праву руку в кулак і обхопив її лівою долонею.
– Скажімо так, – почав він. – Знаючи, що права на невдачу в нас немає, я готовий використовувати дещо нетрадиційні методи. Знаючи також, які можуть бути наслідки, думаю, що краще вам не знати мого плану.
Начальник управління обернувся, на обличчі в нього читалося глибоке здивування.
– Це, звичайно, благородно, Волере. Але боюся, ми не можемо погодитися…
– Я наполягаю.
Начальник спохмурнів:
– Наполягаєш? Ти знаєш, чим ризикуєш, Волере?
Волер розтиснув долоні й подивився на них.
– Так. Але я беру на себе всю відповідальність. Я вів розслідування і працював із Холе пліч-о-пліч. Моїм обов’язком як безпосереднього керівника було вчасно зрозуміти, що він збирається зробити, і запобігти цьому. В усякому разі, після бесіди на стоянці.
Начальник управління допитливим поглядом подивився на Волера і знову відвернувся до вікна. Смужка світла повільно повзла по підлозі. Він розпрямив плечі й здригнувся, немов від холоду.
– Часу тобі до півночі, – сказав він, дивлячись на шибку. – Потім про зникнення дізнається преса. І ще. Цієї наради не було.
22
Другого пілота Гаміля аль-Батуті (1940–1999) вважали винуватим у катастрофі «Боїнга-747» 21 жовтня 1999 р. Загинули 202 пасажири і 15 членів екіпажу. Єгипетська авіакомпанія не погодилася з обвинуваченнями, заявивши, що причиною катастрофи, певно, стала технічна несправність.