На виході з кабінету Мьоллер помітив, як начальник Головного управління поліції потиснув Волеру руку й усміхнувся йому з вдячністю. Так дякують співробітникам за вірну службу, подумалося Мьоллеру, так підбадьорюють людину, що йде на самопожертвування. Так негласно призначають спадкоємця. Принца.
Експерт Бйорн Гольм почувався цілковитим ідіотом. Він стояв із мікрофоном у руці перед натовпом японців. Ті з очікуванням дивилися на нього. Його долоні були слизькими від поту. Причому не через спеку – навпаки, в автобусі, який припаркувався поряд із «Брістолем», справно працював кондиціонер і було відносно прохолодно. Ні, пітнів він через те, що йому доводилося говорити в мікрофон. По-англійськи.
Гід представила його як співробітника норвезької поліції – «а Norwegian police officer», і якийсь усмішливий старий тут же дістав фотоапарат, наче Бйорн Гольм був частиною екскурсії. Він поглянув на годинник. Сьома. У нього ще декілька груп попереду, так що треба зібратися з силами. Він набрав повітря в легені й почав із тих речень, які заготував по дорозі:
– We have checked the schedules with all the tour operators here in Oslo, – сказав Гольм. – And this is one of the groups that visited Frognerparken around five o’clock on Saturday. What I want to know is: who of you took pictures there?[23]
Ніякої реакції.
Гольм у замішанні подивився на гіда.
Та з усмішкою вклонилася йому, звільнила від мікрофона і повторила пасажирам, як здалося Гольму, те ж саме повідомлення. Японською. Закінчивши, вона зробила легкий уклін, і Гольм побачив ліс рук. Фотолабораторії доведеться попітніти.
Наспівуючи попсову пісеньку про безробіття, що засіла в пам’яті, Рогер Єндем замкнув машину. Шлях від гаража до нового офісу «Афтенпостен» був недалекий, але він знав, що йому доведеться бігти. І не тому, що він спізнювався на роботу – ні в якому разі. Причина була в тому, що Рогер Єндем належав до тих рідкісних щасливчиків, які з ентузіазмом починають кожен робочий день і обожнюють усе, що пов’язано з роботою. В цьому випадку – кабінет і робочий стіл із телефоном, комп’ютером і стосом свіжих газет, а також голоси колег, вируючі звуки кавоварки, плітки в курилці та напружене очікування на вранішніх планерках. Вчорашній день він провів перед будинком Олауг Сівертсен, а добув усього лише її фото у вікні. Та це нічого. Труднощі йому подобались. А вже де цих труднощів вистачало – так це у відділі кримінальної хроніки. Деві жартувала, що він уже перетворився на наркомана. Йому це слово не подобалося. Наркоманом був його молодший брат Томас. А Рогер був здоровою людиною. Політолог за фахом, він абсолютно випадково захопився кримінальною хронікою. Але Деві, звичайно, мала на увазі, що ця робота викликала певну залежність. Починав він політичним оглядачем, потім його на деякий час попросили вести колонку кримінальної хроніки. Відтоді він постійно потребував адреналіну, який міг отримати тільки при написанні статей про життя і смерть. Він одразу ж пішов до головного редактора і попросив перевести його туди на постійну роботу. У редактора це був, мабуть, не перший випадок, тому він розпорядився без зайвої тяганини. Відтоді Рогер почав бігати на роботу підстрибом.
Але сьогодні його зупинили на півдорозі.
– Доброго ранку, – сказав, виникнувши немов із-під землі, чоловік у короткій чорній шкіряній куртці й темних окулярах, хоча в гаражі була напівтемрява.
Рогер надивився на поліцейських і знав, що цей – один із них.
– Доброго, – відгукнувся він.
– У мене до вас прохання, Єндеме. – Чоловік тримав руки по швах.
Рогер подивився на чорні волосинки на тильному боці його долонь і подумав, що природніше було б тримати руки в кишенях куртки, за спиною або схрестивши на грудях. А так здавалося, він ось-ось пустить їх у діло. Причому неясно, в яке.
– Слухаю… – Рогер почув, як «у» відлунням розкотилося по стінах, все більше і більше набуваючи питальної інтонації.
Поліцейський в штатському подався вперед:
– Ваш молодший брат сидить в Уллерсму.
– І що? – Рогер знав, що на вулиці світить уранішнє сонце, але тут, у підземному гаражі, йому раптом стало страшенно холодно.
– Якщо вам небайдужа його доля, не відмовте нам в одній послузі. Ви слухаєте, Єндеме?
Рогер розгублено кивнув.
– Якщо вам подзвонить інспектор Харрі Холе, вам треба зробити ось що. Запитаєте, де він. Якщо він не захоче відповісти, призначте йому зустріч. Скажіть, що не хотіли б ризикувати й історію його надрукуєте, тільки якщо зустрінетеся з ним особисто. Зустріч має відбутися сьогодні до півночі.
– Яку історію?
– Очевидно, він почне висувати необґрунтовані звинувачення на адресу одного колеги, чиє прізвище я не хотів би називати, але це вас не мусить хвилювати. Його звинувачення не мають з’явитись у пресі.
23
Ми перевірили розклади всіх туроператорів у Осло… І ви – одна з тих груп, які відвідували Фрогнер-парк у суботу близько п’ятої. Мені треба знати, хто з вас там фотографував?