Сівертсен забігав поглядом по кімнаті, потім подивився на Харрі й похитав головою:
– Не можу, Холе. Не можу її в це вплутувати. Вона ні в чому не винна. Поки що Волер не знає ні про неї, ні про те, де ми живемо в Празі. Якщо ми програємо, він усе це з’ясує і добереться до неї.
– А як їй самій ростити дитину, чий батько мотає довічний термін за чотири вбивства? Не чума, так холера, Сівертсене. П’ятдесят вісім.
Сівертсен затулив обличчя руками:
– Чорт забирай…
Коли він знову підвів очі, Харрі простягав йому червоний мобільник.
Кусаючи губи, він набрав номер і притиснув телефон до вуха. Харрі подивився на годинник. Маленька стрілка рубала час на секунди. Сівертсен нервово совався. Нарахувавши двадцять секунд, Харрі запитав:
– Ну як?
– Імовірно, вона поїхала до матері в Брно, – припустив Сівертсен.
– Дуже жаль… тебе. – Харрі продовжував дивитися на годинник. – П’ятдесят сім.
Він почув, як телефон полетів на підлогу, повернув голову і встиг побачити перекошене обличчя Сівертсена, перш ніж той учепився йому в горло. Харрі різко вдарив його по зап’ястках, і хватка ослабла. Потім він сіпнувся вперед, ударив у щось податливе, вдарив знову й відчув між пальцями теплу густу кров. На думку спала дика асоціація: бабусині бутерброди з полуничним варенням. Він підніс руку і вдарив знову. Побачив, як цей прикутий, безпорадний чоловік намагається захиститися від удару, і від цього розлютувався ще більше. Він почувався втомленим, переляканим і розлюченим.
– Wer ist da?[24]
Харрі завмер. Вони з Сівертсеном переглянулись. Обоє не розкривали рота. Гугнявив телефон на підлозі:
– Sven? Bist du es, Sven?[25]
Харрі схопив слухавку і підніс її до вуха.
– Sven is here, – повільно сказав він. – Who are you?[26]
– Eva! – сердито відповів жіночий голос. – Bitte, was ist passiert?[27]
– Беата Льонн.
– Це Харрі. Я…
– Передзвони на мобільник, – сказала вона і поклала слухавку.
Через десять секунд він уже знову був на дроті, як він продовжував це називати. Хоча дротів ніяких не було.
– Що сталося?
– За нами стежать.
– Яким чином?
– У нас стоїть спеціальна програма, яка попереджає, коли телефон і електронну пошту починає контролювати третя сторона. Ми використовуємо її як захист від хакерів, але зараз Бйорн каже, що це справа рук самого оператора мережі.
– Прослуховування?
– Навряд, але всі вхідні та вихідні дзвінки й листи фіксуються.
– Це Волер зі своїми хлопцями.
– Я теж так думаю. Тепер вони знають, що ти мені дзвонив. Значить, я тобі більше не помічник, Харрі.
– Співмешканка Сівертсена зараз відправить тобі фото з празької зустрічі Сівертсена і Волера. Волер сфотографований зі спини, тому на речдок це не тягне. Мені треба, щоб ти подивилась і сказала, чи схоже це на правду. Фотографію відскановано, її надішлють поштою. Скажи адресу.
– Ти що, Харрі, не чуєш мене? Вони фіксують усіх відправників і тих, що подзвонили. Що, по-твоєму, буде, якщо на пошту прийде лист із Праги? Я не можу, Харрі. Мені ще треба придумати виразну відповідь на питання, чому ти мені дзвонив, а я міркую повільніше, ніж ти. Господи, ну що я їм скажу?
– Заспокойся, Беато. Тобі не доведеться нічого говорити. Я тобі не дзвонив.
– Та що ти кажеш? Ти подзвонив уже аж тричі.
– Вони-то про це не знають. Я дзвоню з телефону, який позичив у приятеля.
– Так ти це передбачив?
– Мобільний телефон відправляє сигнали базовим станціям, і по них можна визначити, де перебуває абонент. Якщо Волер змусив співробітників «Теленора» шукати мене по цих сигналах, їм доведеться попітніти, оскільки мій телефон зараз перебуває в більш-менш постійному русі по всій території Осло.
– Це мене цікавить якнайменше. Харрі, не присилай сюди нічого, добре?
– Добре.
– Вибач, Харрі.
– Ти вже дала мені праву руку, Беато, і не треба вибачатися за те, що вирішила залишити ліву собі.
Він постукав у двері. Уривчасто. П’ять разів. Просто під табличкою «303». Сподіваючись, що стук почують, незважаючи на оглушливу музику. Почекав. Уже зібрався постукати ще раз, але музика за дверима стала тихішою. Почулися кроки босих ніг. Двері відчинились.
– Слухаю вас… – Вигляд у неї був таким, ніби її розбудили.
Він показав їй посвідчення – до речі кажучи, вже недійсне, оскільки в поліції він більше не працював.
– Іще раз прошу вибачення за суботнє непорозуміння, – почав Харрі. – Сподіваюся, ці бовдури не занадто вас злякали, коли вломилися?
– Усе гаразд. – Вона скорчила гримасу. – Ви ж усього лише виконували свою роботу.