Після одного такого скандалу, коли Олауг уже була в ліжку, до неї в кімнату постукав Ернст Швабе. Не вмикаючи світла, він сів на край ліжка і сказав, що його дружина в гніві пішла з дому й ночуватиме в готелі. По запаху вона визначила, що він випив. Вона була молода й недосвідчена і розгубилася, коли цей чоловік, на двадцять років старший за неї, якого вона шанувала, яким захоплювалась і в якого – так! – трішки була закохана, попросив її зняти нічну сорочку, щоб подивитися на її тіло.
У той перший вечір він її не зайняв. Просто подивився на неї, погладив по щоці та сказав, що вона дуже красива. Потім підвівся й вийшов. І їй здалося, що він, незрозуміло чому, ледве стримував сльози.
Олауг підвелась і зачинила балконні двері. Скоро сьома. Вона відхилила двері на задні сходи й побачила на килимку перед дверима Іни пару дорогих чоловічих черевиків. Значить, у неї гість. Олауг сіла на ліжко й почала слухати.
О восьмій двері скрипнули. Вона почула, як хтось узувається та збігає вниз по сходах. До кроків, що віддаляються, додався ще якийсь звук, схожий на тупіт собачих лап. Вона пішла на кухню й поставила чайник.
Через декілька хвилин вона постукала до Іни в двері. І здивувалася, коли та не відповіла. Було чутно тільки, як у кімнаті тихо грала музика.
Вона постукала знову – як і раніше, ніхто не відповів.
– Іна?
Олауг штовхнула двері – ті піддалися. Насамперед вона звернула увагу на задуху. Вікна були зачинені, фіранки опущені – в кімнаті було дуже темно.
– Іна?
Мовчання. Може, спить? Олауг переступила поріг і подивилася за двері, де стояло ліжко. Порожньо. Дивно. Старі очі звикли до темряви, і вона розрізнила фігуру Іни в кріслі-гойдалці біля вікна. Було схоже, що вона спить: очі заплющені, голова злегка повернена набік. Олауг, як і раніше, не розуміла, звідки звучить ця тиха музика.
Вона підійшла до крісла:
– Іна?
Квартирантка і зараз не відповіла. Тримаючи тацю однією рукою, Олауг іншою обережно поторкала щоку дівчини.
Із глухим стуком упав на килим чайник, за ним дві чашки, срібна цукорниця з німецьким імперським орлом, попільничка та шість тістечок.
У ту мить, коли впав чайник Олауг – а вірніше, сім’ї Швабе, – Столе Еуне підняв свій, себто чайник Головного управління поліції округу Осло.
Вирішивши влаштувати у своєму кабінеті нараду, Б’ярне Мьоллер запросив Еуне і провідних слідчих: Тома Волера, Харрі Холе і Беату Льонн.
Усі троє мали втомлений вигляд. Можливо, через те, що надія спіймати лжекур’єра, яка було з’явилася, поступово згасала.
Після оголошень по телебаченню та радіо в поліцію почали надходити дзвінки. Щойно Том Волер підготував по них коротке зведення: з двадцяти чотирьох дзвінків тринадцять надійшло від знайомих активістів, які поспішали поділитися думками завжди – навіть коли нічого не бачили. Залишалось одинадцять сигналів. Із них шість указували на справжніх велокур’єрів, а чотири повідомляли вже знайому інформацію – в понеділок близько п’ятої вечора в районі площі Карла Бернера бачили велосипедиста. Правда, з’ясувалося, що поїхав він по Трондхеймсвейєн. Єдиний цікавий дзвінок надійшов од таксиста, який бачив хлопця на велосипеді, в шоломі, окулярах і жовтій футболці поряд зі Школою мистецтва і ремесла: він їхав угору по Уллеволсвейєн незадовго до передбачуваного моменту вбивства Камілли Луен. Жодна служба кур’єрської доставки не планувала маршрутів через Уллеволсвейєн в цей час, але пізніше з’явився хлопець зі «Скорохода», який зізнався, що вирішив зробити гак, аби ковтнути пивця у вуличному кафе біля Санктхансхьоуген.
– Іншими словами, усе марно? – узагальнив Мьоллер.
– Рано ще робити песимістичні висновки, – відповів Волер.
Мьоллер кивнув, але вираз обличчя у нього був невеселий. Усі в кімнаті, окрім Еуне, знали, що перші відгуки на прохання поліції найрезультативніші: у людей пам’ять коротка.
– А що кажуть наші патологоанатоми? – запитав Мьоллер. – Знайшли що-небудь, що допоможе визначити особу злочинця?
– На жаль, – сказав Волер. – Ні сперми, ні крові, ні волосся, ні шкіри – нічого. Із фізичних слідів тільки кульові отвори.
– Цікаво, – мовив повагом Еуне. І на сумне питання Мьоллера, що ж тут цікавого, пояснив: – Отже, для статевих потреб він жертв не використовував – це нетипово для серійного вбивці.
– А може, його манія не пов’язана із сексуальними мотивами?
Еуне похитав головою:
– Сексуальні мотиви присутні завжди. Завжди.
– А може, він як Пітер Селлерс у фільмі «Ефект присутності»?[14] – подав голос Харрі. «I like to watch».[15]