– Я просто виконував свою роботу, – похмуро зауважив Харрі.
– Свою роботу, так. Але я хотів поговорити іще про дещо. Сядьмо ненадовго?
У салоні стояв густий запах бензину. Харрі подумав, що десь іржа все ж проїла діру.
Від сигарети Волер відмовився.
– Перше завдання для тебе готове, – сказав він. – Воно нелегке і небезпечне, і, якщо впораєшся, розраховуй на повну співпрацю.
– Що за завдання? – Харрі випустив струмінь диму в дзеркало заднього огляду.
Волер помацав кінчиками пальців один із дротів, що стирчав із діри на приладовому щитку, де зазвичай міститься магнітола.
– Який вигляд мав Маріус Веланн? – запитав він.
– А ти як думаєш? Після чотирьох тижнів у пластиковому пакеті.
– Йому було двадцять чотири, Харрі. Двадцять чотири. Ти пам’ятаєш, які мрії в тебе були в двадцять чотири, які надії?
Харрі пам’ятав.
Волер криво посміхнувся:
– У те літо, коли мені виповнилося двадцять два, ми з Гейром і Соло вирушили подорожувати по молодіжній знижці й опинилися на Італійській Рів’єрі. Грошей на готель нам не вистачало, хоча перед тим, як поїхати, Соло вигріб усю касу тата в кіоску. Отже на ніч ми ставили намет на пляжі, а вдень просто ходили й витріщалися на жінок, машини та яхти. Дивно, що при цьому ми відчували себе багачами. Тому що нам було по двадцять два роки, і ми вірили, що все це – нам. Ніби новорічний подарунок, який чекає під ялинкою. Камілла Луен, Барбара Свендсен, Лісбет Барлі – всі вони були молодими. Може, вони ще не встигли розчаруватися, Харрі, га? Може, ще чекали, коли можна буде розпакувати подарунок?
Волер провів рукою по приладовому щитку і вів далі:
– Харрі, я щойно вислухав свідчення Свена Сівертсена. Ти можеш ознайомитися з ними пізніше, але вже зараз я можу сказати тобі, що станеться. Він обачливий, хитрий диявол. Переконливо розіграє з себе божевільного, обдурить присяжних і психологів, і до в’язниці його відправити побояться. Коротше кажучи, він опиниться в якому-небудь психіатричному відділенні, де поводитиметься зразково, і через кілька років його вже випишуть. Так і буде, Харрі. Ось що ми робимо з покидьками суспільства, які нас оточують. Замість того, щоб позбутись їх, перекладаємо з місця на місце, не розуміючи, що покидьки продовжують гнити, а коли дім перетвориться на заражений, смердючий щурятник, то буде вже пізно. Тільки подивися на країни, де злочинність укріпилася так міцно, що її вже не винищиш. На жаль, у нашої держави зараз надто багато грошей, і політики навперебій виявляють приклади щедрості й великодушності. Ми стали занадто м’якими та пухнастими, щоб брати на себе відповідальність за прикрості. Розумієш?
– Поки що так.
– Саме час з’явитися нам, Харрі. Ми візьмемо на себе відповідальність. Можна сказати, ми займемося прибиранням сміття, яке суспільство боїться взяти на себе.
Харрі затягнувся так глибоко, що сигарета затріщала.
– Що ти маєш на увазі? – запитав він, затримавши подих.
– Свен Сівертсен, – кинув Волер, із побоюванням виглядаючи у вікно, – сміття, яке ти маєш прибрати.
Харрі з гучним кашлем обрушився на кермо, випускаючи дим із горла.
– Так ви цим займаєтесь? А решта? Контрабанда? – запитав він.
– Уся інша діяльність спрямована на те, щоб фінансувати цю.
– Це і є твій собор?
Волер повільно кивнув. Потім нахилився до Харрі, й той відчув, що йому щось поклали в кишеню.
– Ампула, – пояснив Волер. – Цю речовину називають «Joseph’s Blessing».[21] Розроблене КДБ під час війни в Афганістані. Спочатку планувалося для замахів, але більше відоме як засіб самогубства – його застосовують полонені чеченські бойовики. Паралізує дихальну систему, але, на відміну від синильної кислоти, не має ні смаку, ні запаху. Ампулу зручно засунути під язик або в пряму кишку. Якщо розкрити її, розмішати вміст у склянці води й випити, людина помирає протягом декількох секунд. Завдання зрозуміле?
Харрі випростався. Кашель більше не мучив, але очі сльозилися.
– Тобто матиме вигляд самогубства?
– Свідки в ізоляторі підтвердять, що, на жаль, при визначенні у камеру пряму кишку не перевірили. Не хвилюйся, все домовлено.
Харрі глибоко вдихнув. Від пари бензину трохи нудило. Вдалині тужливо завила сирена.
– Ти ж хотів його застрелити?
Волер не відповів. Харрі побачив, як до головного входу в ізолятор під’їхала поліцейська машина.
– Ти навіть не збирався його заарештовувати, а два пістолети з собою взяв, аби один потім, уже коли пристрелиш, укласти йому в руку, щоб виходило так, ніби він тобі ним погрожував. Ти спеціально всадовив матір і Беату на кухні, а кричав для того, щоб вони змогли підтвердити, що ти стріляв при самообороні. Беата вийшла в коридор дуже рано і зірвала твій план.