мали про те, що літа лишилося ще багато і навчання в школі почнеться не скоро. А про що думала Пеппі, невідомо.
— Пеппі, ти живеш тут уже цілий рік, — раптом сказала Анніка і взяла Пеппі за руку.
— Так, час летить, і починаєш старітися, — .мовила Пеппі. — Восени мені буде аж десять років, найкраща пора життя вже позаду.
— Скажи, ти тут житимеш завжди? — спитав Томмі. — Тобто, аж до того часу, як виростеш і станеш морською розбійницею?
— Хтозна, — відповіла Пеппі. — Бо я думаю, що мій тато не лишиться назавжди негритянським королем. Як тільки він спорудить новий корабель, він приїде сюди й забере мене.
Томмі й Анніка зітхнули. Раптом Пеппі схопилася з місця.
— А ось, до речі, й він! — крикнула вона й показала пальцем на дорогу.
— В три скоки вона опинилася біля хвіртки. Томмі й Анніка нерішуче пішли за нею й побачили, як вона кинулася на шию якомусь дуже огрядному дядькові з рудими вусами, одягненому в сині моряцькі штани.
— Тату Єфраїме! — вигукнула Пеппі і, повиснувши на шиї в дядька, так замахала ногами, що черевики позлітали додолу. — Тату Єфраїме, як ти виріс!
— Пеппілотто Віктуаліє Гардино Руто Єфраїмівно Довгапанчохо, люба моя доню! Я саме хотів сказати, що ти виросла.
— Я так і сподівалася, тому й випередила тебе, — відповіла Пеппі.
— Ти така дужа, дитино, як і була?
— Ще дужча, — мовила Пеппі. — Може, поміряємось силою?
— Давай, — погодився тато Єфраїм.
У садку стояв столик, і Пеппі з батьком почали мірятися на ньому силою. Вони вперлися ліктями в столик і зчепилися долонями. Томмі й Анніка зацікавлено стежили за змаганням. У цілому світі тільки одна людина могла зрівнятися силою з Пеппі, і це був якраз її тато. Тепер вони натужувалися біля столика, але жодне не перемагало. Нарешті рука тата Єфраїма ледь затремтіла, і Пеппі сказала:
— Коли мені сповниться десять років, я переможу тебе, тату Єфраїме.
— Тато Єфраїм теж так думав.
— Ой лишенько! — похопилась Пеппі. — Я ж вас не познайомила! Це мої приятелі Томмі й Анніка, а це мій тато, капітан і його величність Єфраїм Довгапанчоха, бо ти ж, тату, негритянський король, правда?
— Правда, — відповів капітан Довгапанчоха. — Я король племені химерійців, що населяв острів Химерію. Я доплив туди після того, як мене змело у воду з палуби, ти ж пам'ятаєш?
— Авжеж, я так собі й уявляла, — відповіла Пеппі. — Весь час була певна, що ти не втонув.
— Щоб я та втонув? Ні, швидше верблюд пролізе крізь вушко голки, ніж я втону. Я плаваю, мов кит.
Томмі й Анніка зацікавлено дивилися на капітана Довгапанчоху.
— А чому ви, дядьку, не в негритянському вбранні? — нарешті запитав Томмі.
— Воно в мене сховане в торбі, — відповів капітан Довгапанчоха.
— Одягни його, одягни! — почала просити Пеппі. — Я хочу побачити тебе в уборі негритянського короля!
Вони всі зайшли до кухні. Капітан Довгапанчоха зник за дверима спальні Пеппі, а діти, чекаючи, поки він одягнеться, посідали на ящик з дровами.
— Достоту, як у театрі, — сказала Анніка, що аж тремтіла з напруженого очікування.
Аж ось нарешті — грюк! — відчинилися двері, і на порозі з'явився негритянський король. Стегна його опинала спідничка з лика, на шиї довгими разками звисало намисто, а голову оздоблювала золота корона. В одній руці він тримав спис, а в другій — щит. Більше на ньому нічого не було, хоч ні: товсті, волохаті ноги, що витикалися з-під ликової спіднички, внизу, біля кісточок, були оздоблені золотими браслетами.
— Усамкюсор-мюсор-філібюсор, — сказав капітан Довгапанчоха й грізно насупив брови.
— Ой, він розмовляє по-негритянському! — захоплено вигукнув Томмі. — Що це означає, дядьку Єфраїме?
— Це означає: "Тремтіть, мої вороги!"
— Слухай, тату, а негри не здивувалися, коли ти вийшов з води на їхній острів? — запитала Пеппі.
— Ще й як здивувалися! — відповів капітан Довгапанчоха. — Спершу вони хотіли з'їсти мене та коли я голіруч вирвав з корінням пальму, вони передумали й зробили мене своїм королем. Після цього я зранку правив островом, а після обіду будував собі човна. Мені треба було багато часу, бо все доводилося робити самому, хоч я й задумав змайструвати невеличкий вітрильник. Коли човен був уже готовий, я сказав неграм, що мушу їх покинути на якийсь час, але неодмінно повернуся й привезу з собою принцесу на ім'я Пеппілотта. Почувши це, вони затарабанили в свої щити й загукали: "Усюм-плюсор! Усюмплюсор!"
— А що це означає? — спитала Анніка.
— Це означає: "Браво! Браво!" Потім я два тижні правив островом дуже прискіпливо й видав підлеглим стільки різних наказів, щоб їх стало, аж поки я вернуся. Тоді нап'яв вітрило й виплив у море, а химеряни гукали мені вслід: "Усюмкуру кусомкара!", що означає: "Щасливо повертайся, наш товстий білий королю!" Я взяв курс просто на Сарабаю. І як ви гадаєте, що я побачив, коли підплив до берега? Свою давню чудову шхуну "Стрибуху". А біля поруччя стояв мій добрий, відданий Фрідольф і щосили махав мені рукою. "Фрідольфе, — сказав я йому, — тепер я знов перебираю на себе командування "Стрибухою". — "Слухаю, капітане!" — відповів він. Так я опинився на шхуні. Вся моя команда теж уціліла, і тепер шхуна стоїть на якорі в порту і ти, Пеппі, можеш піти й привітатися з своїми давніми приятелями.
Коли Пеппі почула ці новини, вона так зраділа, що скочила на стіл, стала на голову й замахала ногами. Але Томмі й Анніка посмутніли: дуже скидалося на те, що Пеппі поїде від них.
— Треба влаштувати бенкет! — вигукнула Пеппі й знов замахала ногами. — І такий бучний, щоб аж гуло!
Вона накрила в кухні стіл, і всі сіли вечеряти. Пеппі на радощах запхала в рот відразу троє варених яєць разом із шкаралущею. І час від часу кусала батька за вухо, так їй було приємно бачити його. Пан Нільсон уже був ліг спати, але гамір у кухні збудив його, і він почав вражено терти очі, коли побачив капітана Довгапанчоху
— Ти глянь, і пан Нільсон тут! — втішився капітан Довгапанчоха.
— Я маю не самого тільки пана Нільсона, — мовила Пеппі.
Вона внесла до кухні коня і його теж пригостила вареним яйцем. Капітан Довгапанчоха був дуже вдоволений, що його дочка так гарно влаштувалася у віллі "Хованка", і радів, що вона взяла з корабля торбу з золотими монетами, а тому в його відсутність не знала нестатків.
Коли всі повечеряли, капітан Довгапанчоха витяг із своєї торби барабан — справжній негритянський барабан, на якому химеряни відбивають такт, коли танцюють або складають жертви. Капітан сів на підлогу й заходився барабанити. Кухню заповнили глухі, ні на що не схожі звуки — таких Томмі й Анніка ще зроду не чули.
— Негритянська музика, — пояснив Томмі сестрі.
А Пеппі скинула свої великі черевики й почала танцювати в самих панчохах танок, що також був ні на що не схожий. Потім король Єфраїм виконав дикий танок воїнів, якого він навчився на острові. Він вимахував списом, затулявся щитом і так вистукував босими ногами, що Пеппі крикнула:
— Гляди, а то підлога провалиться!
— Байдуже, хай провалюється, — відповів капітан Довгапанчоха і ще швидше закружляв по кухні. — Ти ж однаково будеш скоро негритянською принцесою, втіхою мого серця!
Тоді Пеппі пішла в танок з батьком. Вони виробляли одне перед одним якісь химерні фігури, викрикували дикими голосами і час від часу так високо підстрибували, що в Томмі й Анніки, які не зводили з них очей, врешті аж у голові запаморочилося. Видно, панові Нільсону також голова пішла обертом, бо він забився в куток і затулив очі лапками.
Поступово той дикий танок перейшов у боротьбу. Капітан Довгапанчоха так підкинув свою дочку, що вона полетіла просто на полицю з посудом. Але Пеппі довго там не просиділа. Дико верескнувши, вона скочила звідти через усю кухню просто на батька, схопила його, і за мить він уже полетів, наче метеор попід стелею, влучив головою в ящик з дровами біля плити і вгруз у нього, тільки його товсті ноги заметляли вгорі. Він не міг вибратися з ящика сам, бо був надто огрядний, та ще й тіпався зі сміху. Серед полін його сміх звучав, мов далекий грім. Пеппі потягла батька за ноги, щоб допомогти йому, але він засміявся ще дужче, так, що почав душитися. Виявляється, він страшенно боявся лоскоту.
— Ой, не... не... не лоскочи мене! — стогнав він. — Роби зі мною, що хочеш, кинь мене в море чи в садок крізь вікно, тільки не лоскочи в п'яти!
Він так реготав, що Томмі й Анніка дивувалися, як від його реготу не трісне ящик. Нарешті тато Єфраїм вибрався з-поміж полін. Тільки-но ставши на ноги, він кинувся на Пеппі й шпурнув її в другий кінець кухні. Вона впала обличчям у плиту, просто в сажу.
— Ха-ха-ха, ось вам і негритянська принцеса! — вигукнула Пеппі й повернула чорне, як смола, обличчя до Томмі й Анніки.
Тоді дико верескнула й кинулась на батька. Вона так труснула ним, що спідничка заторохтіла і з неї на всі боки полетіло лико. Золота корона спала в нього з голови й закотилася під стіл. Нарешті Пеппі пощастило кинути капітана додолу. Вона сіла на нього верхи й сказала:
— Будеш проситися?
— Буду! Змилуйся! — вигукнув капітан Довгапанчоха, і обоє вони весело засміялися. Пеппі легенько вкусила батька за ніс.
— Мені ще жодного разу не було так весело відтоді, як ми з тобою викидали п'яних матросів з винарні в Сінгапурі! — сказав капітан. Він витяг з-під столу корону й додав:- От якби побачили мої підданці, що моя корона валяється під столом!
Він надів корону на голову й розчесав спідничку, що тепер стала куди рідша.
— Мабуть, доведеться тобі віддати спідничку в художню майстер