Жінки переважно сиділи при клунках і дітях, мужчини стояли гуртками. Всім їм здавалося, що їхня біда, їхній клопіт найбільший, і старалися якомога швидше розказати другим про все. Здається, ніхто нікого не зрозумів, але напевно всі облегшили собі душу.
Хвилями, не знать з якої причини, гамір раптово стихав і двірець завмирав на мить. Надслухували, чи потяг не їде, причувалося, що гармати гудуть чи просто всім нараз не ставало теми?!.. Навіть діти в таких разах забували про своє постійне заняття — крик.
Та зате після тої мовчанки зі здвоєною силою вибухала балачка наново і довго вдержувалась у своїй силі. Зварич, лежачи оподалік на траві, приглядався мовчки цілій отій пестрій громаді.
Дивний народ жиди.
Любов до життя в них страшенно розвинена. Вони все старалися вигравати війни не кров’ю і посвятою, а штукою. Фараона з його військом побило море, мури Єрихона розторощили трубами, а Давид хвисьнув камінчиком Голіята, і филистини втекли без бою. Тільки направду притиснені до муру, боронились жиди, як льви. Величезна любов до життя наказувала їм як найзавзятіше боронити його. І звідси, може, й пішла їхня завзятість у боротьбі за існування на дорозі будня. Кохаючи безмірно своє власне життя, любили його і в своїх рідних. Тому мало є на світі народів, щоб так падькались над своїми хорими, немічними і дітьми, як падькаються жиди.
Зварич мав докази на це перед очима.
Ось перед хвилею приїхав якийсь жидок. З якою ніжною печаливістю зсаджував він з воза стареньку немічну жінку — здається, матір свою, як старався, щоб вона зараз десь собі сіла і як весь час він заходився коло неї.
Або в другому місці. Блідий, як папір, старий жид, видимо, хорий, лежав на подушках, вигідно, мов у ліжку. Дві жінки, стара і молода, весь час були при ньому, то поправляючи постіль, то пересовуючи парасоль, що кидав тінь на голову недужого. А все це робили з такою насолодою, мовби воно справляло їм приємність, і з таким переняттям, мовби про ніщо інше не думали.
А прецінь було про що думати…
Потяг не надходив, а зі сходу йшла страшна для них навала, перед якою втікали, де ноги несли, покидаючи все, а рятуючи тільки над усе укохане життя своє і своїх найближчих.
Серед товпи нараз гамір утих, і Зварич, мов той мельник, коли спиниться млин, збудився з задуми. Все витягнуло шиї і застигло в надслухуванні. Дехто навіть вибіг на залізничний шлях.
— Здається, потяг надходить, — заворушився Зварич.
Хлопці миттю посхоплювались із землі.
Справді.
Повагом ударили сигналові дзвони, задріботіли маленькі дзвіночки. Товпа заворушилася, мов муравлище. Піднявся галас, плач і накликування. Все бігло до клунків, поштуркуючись і перешкоджаючи собі. Діти підняли тепер соборний рев і тягнулися за мамами, як реп’яхи за кожухом. А мами мали не тільки їх. Цілі стирти клунків, подушок і перин теж вимагали опіки.
Але нарешті вже це скінчиться. Надійде потяг і забере їх, щоб вивезти в спокійні околиці, за Львів, а може, й ще далі.
Потяг надійшов, але… з противної сторони, зі Львова. Влетів на станцію, засапаний, але бадьорий, страшний, але милий. Гуком, шипотом і стукотом заглушив гамір утікачів, а потім розстелив їм над головами широку, пориваючу і безжурну вояцьку пісню.
Транспорт війська їхав на війну… Паротяг у квітах, вагони в квітах, люди в квітах. Немов не на війну, а на весілля.
Товпа як була нахлинула на потяг, так тепер відплила. Тільки очі післала настрічу військові, очі радісні, очі питаючі, очі вдячні…
Раділи перестрашені втікачі, що ось іде та сила, яка спинить навалу зі сходу, питалися, чи справді спинить, дякували, що їде за них на смерть. Хто глянув на транспорт, мусив вірити в непобідимість австрійської армії.
Самі вагони давали запоруку. На кожному з них повиписувані такі геройства, що стало б їх на цілу війну і ще на другу лишилось би. На однім вагоні виднів довгий ряд шибениць, на яких теліпались москалі. Під цим було написане: «Nieder mit Russen!!» На другім була заява: «Drei Russ auf ein Schuss!» — і біля цього тексту ілюстрація. На третім було коротко і ясно сказано про ціль подорожі: Nach Petersburg!»[1]
Вагони з бадьорими, веселими написами скривали в собі не менш бадьорий і веселий зміст. Із кожних дверей виглядали молоді, всміхнені обличчя вояків, що блищали до сонця, як бронзові баняки. Лінійне військо, квіт армії йшов оце в перший бій.
Коли потяг спинився на станції, стихла і пісня по вагонах. Усе попхалось до дверей не так оглядати, як дати себе оглянути.
Але злізти ніхто не посмів.
1
Nieder mit Russen!! — Геть росіян!! Drei Russ auf ein Schuss! — Трьох росіян з одного пострілу! Nach Petersburg! — На Петербург!