Володимир визирнув з-за рогу плетеного тину й одразу смикнувся назад.
— Боже мій!..
— Слухай, Володимире, у мене діти в чистому полі…
Той не роздумував ані миті:
— Гайда!
За півгодини Марія з дітьми вже була у його хаті. Подружка тільки ахала та охала, слухаючи її розповідь про нічну пригоду. Умита Славуня з апетитом наминала варену картоплю, а Данилко, сидячи у матері на колінах, щось намагався розповісти, але що, ніхто не міг зрозуміти…
— А чого ж це вони на вас накинулися? — врешті запитав Володимир.
— Та хто їх знає, — обачно відповіла Марія, не бажаючи розповідати про підпільний шпиталь, — мабуть, хтось щось набрехав…
— Ну-ну… — з розумінням пробурмотів Володимир, а Мирославі було байдуже, усю свою увагу вона приділяла дітям.
— А що далі? — продовжував розпитувати Володимир.
— По-перше, треба одяг з хати забрати, а потім що? Піду кудись…
— З двома дітьми?
— А хіба я маю вибір? Володимире, ми побудемо трохи у вас? Добу, не більше, та й не ми, а діти… Мені потрібно тут сходити в одне місце… А коли ці поїдуть, хоча б одяг заберу. А потім підемо.
— Авжеж… куди піти?
Марія глибоко зітхнула: крім Стасова, йти було нікуди, а там поляки… Як то воно там буде? За дітей страшно! Хоч би Василь був… А сама вона хіба зможе їх захистити?
За кілька годин жінка таки дочекалась, коли машина з енкаведистами поїхала, обережно, через те ж вікно влізла до хати та зібрала розкиданий під час трусу одяг, беручи лише необхідне. Вийшов чималенький мішок. Подумала, та зібрала ще й постільну білизну, вийшов ще один мішок. Викинула їх у вікно, відволокла подалі від хати, вкинула один на плечі та й почимчикувала у бік тимчасового сховища. Впоравшись із обома мішками, з годину відпочила, щось допомогла подружці по господарству, очікуючи темряви, а потім, одягшись тепліше, вирушила до лісу.
Звістка про те, що енкаведисти розгромили шпиталь, заарештували докторку та вбили поранених, вдарила Гордія та вояків, наче грім посеред ясного неба. Загін тільки що повернувся з рейду на Кулинці, принесли необхідні ліки, а вони вже й непотрібні… Більш за все Марія переживала за те, як сприйме звістку про смерть Миколи Лисевича його кум, Назар Глинський. Усю війну вони пройшли поряд, допомагаючи та охороняючи один одного як справжні друзі, і ось на тобі! Ні в бою, ні в запеклій сутичці з ворогами, а в шпиталі, поранений і безпомічний, загинув його друг та кум. Глинський, почувши таку страшну звістку, пополотнів, скрипнув зубами і стукнув кулаком по долоні.
— Ну, гади… — рвучко повернувся та вийшов із землянки.
Гордій сумно похитав головою:
— Шкода Миколу, шкода хлопців… А Назар… Нехай зараз начуваються! Пощади нікому не буде! Він затятий… Загибелі Миколи нікому не подарує! Але ж хто здав шпиталь? Хто? Телефоністка розповіла про якогось Грака, але хто ховається за цим ім’ям? Стоп! Є одна людина, яка точно знає, хто такий Грак! Треба лише знайти засіб, щоб розв’язати їй язика!
— Товарищ подполковник! Госпиталь накрыли! В Прошеве! Трех бандюков пристрелили, а докторшу взяли. Только Марии там не было…
Скворцов від здивування широко розплющив очі:
— Как это не было? Ты что говоришь? Куда она могла подеваться? А дети? Председатель сельсовета сказал, что у неё двое маленьких детей!
— Не было, товарищ подполковник. Только докторша, а ей уже за пятьдесят… Какие уж тут малолетние дети?
Скворцов стукнув долонею по столі. Отже, проґавили! Знає ця докторка, де базується загін — це ще велике питання, а от ця Дацьків точно знає, а її прогавили!
— Вояки, мать вашу! Бабу с двумя малолетними детьми поймать не смогли!
— Да не было её там, товарищ подполковник!
— Как же, не было… Оставила вас в дураках! Баба с двумя детьми на руках обвела вокруг пальца целое отделение во главе с лейтенантом! Срамота… Иди с глаз моих!
3 бандою Гордія потрібно було кінчати! Підполковник заглянув у зведення подій за тиждень: при нападі на Кулинці бандити вбили вісімнадцять чоловік! Втрати, як на фронті, бодай би ви усі провалилися у тартарари! Так далі тривати не може! Що ж, він мусить застосувати крайній захід! Скворцову ця справа не дуже подобалася, але по- іншому не витанцьовувалося.
Тієї ж ночі, разом з Марією, у Велику Прошеву увійшов загін на чолі із Гордієм. Непомітно вони взяли під контроль усі сільські вулиці, а четверо вломилися на подвір’я голови сільради. Дарку, яка на шум вибігла на ґанок, миттю схопили за руки, бо почала дряпатися, а хтось ще й прикрив їй рота долонею, щоб не кричала.