Усе зупинилося у ньому, коли у ворота увійшли ті, найперші. Просто поруч опинилася Зоряна. Уся в чорному, з кам’яним обличчям, не бачачи нічого навколо. Вона йшла одразу за труною — серед найближчих родичів померлого. Думки Віктора застрибали, випереджаючи одна одну. У неї горе — незалежно від того, хто саме помер. Хтось близький, адже вона тут, попереду. Миттєво виникла потреба бути поруч, зробити бодай щось, якось полегшити стан тієї, для кого завжди був готовий на все. От тільки можливості такої не існувало, і це мав робити інший.
Але того, хто мав це робити — підтримувати, розраджувати та заспокоювати — не було взагалі. Ну, звісно, життя у відрядженнях. А може, розважається з тією… як її? Віктор, їй-богу, не пам'ятав імені жінки, над якою поставив свого часу експеримент, порівнюючи себе з… з тим, кого зараз тут не було. Навіщо йому переживання та біль власної дружини?
Чи, може…
Від цього припущення Віктор заціпенів і водночас… Саме тепер йому здалося, що в нього вселився сатана. Саме цієї миті. Хай би яким він лихим був, а має зараз іти біля Зоряни. Але не йде. Хто в труні? Усе на світі перестало існувати для Віктора, окрім цього єдиного запитання.
Хто?!
Гріб несуть ще молоді хлопці, їхнього віку. Одразу за родичами — чимало таких самих молодих людей. Поруч із Зоряною — чоловік та жінка. За віком це могли би бути батьки його однолітка. А ще далі…
Думки сягнули туди, куди не годилося б. А разом з думками… Це таки диявол. Він наче заволодів зараз усією його свідомістю. Що ж це? Так же не можна… Хоча що залежить від його думок, від його бажань? Усе вже сталося. Доля здійснила черговий вихиляс по траєкторії, наміченій заздалегідь. Тоді навіщо картати себе за страшні думки?
І саме тепер погляд Зоряни ковзнув по ньому. І вона, хоч не бачила нічого перед собою, його таки помітила. Коротка мить, але вона дала зрозуміти йому все. Он чому його немає поруч з нею!
Погляд Зоряни наче прочитав його чорні думки, які, здавалося, не могли проступити на обличчі. Боже, і тут він! У таку мить! Він не має жалю, розуміння, співчуття, завжди «роздягаючи» її своїм хтивим поглядом. Зі своїм ненависним голосом і незугарними словами. Раніше нещасний, жалюгідний, він викликав насмішку й навіть якесь співчуття, а тепер перетворився на злого генія. Докучливого, як муха. Прудкого та витривалого, як щур. І тих, і других вабить запах мерця…
Віктор, якому було приписано стільки зайвих гріхів, окрім тих, що існували насправді, наче прикипів до стіни. А ті з процесії, кого він відносив до третьої категорії, відверто витріщалися на нього, перешіптуючись і відчуваючи насолоду: не дарма сюди прийшли. У цьому колі від початку точилися розмови про те, що в такої гарної жінки чоловік був пияком і гультяєм, що якби не пив, то й не вліз би до увімкнутого зварювального апарата… А ось він, той, про кого був поголос! Вічний її «воздихатель». Таки діждався. Тепер почнеться…
Віктор не міг знати, що більшість пліткарів у своїх балачках відведе йому доволі негативну роль. А на що ж сподіватися такому собі добровільному вигнанцю — людині, яка сама себе поставила поза суспільством?! Нічого дивного.
Сон пропав надовго. Хай там як, а все змінилося. Цією жінкою не повинен володіти той, хто не заслуговує на неї, хто не робить її щасливою. Це правда. Це істина. І байдуже, злочинно чи ні думати про таке зараз. Адже від нього нічого не залежало. Це все доля. Такою виявилася її траєкторія.
І в цьому вона була права.
XIII
Переганяти такі машини останнім часом йому було більше до вподоби. Звісно, зіпхати з рук «Ауді» або дебелий «Фольксваген» важче, аніж ту саму «сімку» чи «дев’ятку». Наносишся з нею по базарах, втратиш час, і врешті виходить, що здавши двох-трьох «Жигулів», заробиш більше, аніж на одній дорогій іномарці. Зате приємніше їхати, коли відчуваєш, що машина стійкіша на дорозі, що найменше торкання педалі акселератора викликає ривок уперед. Звісно, це має значення, якщо думки так часто повертаються до всілякої містики з обрисами «Летючого Мадяра». І якщо перспектива такої зустрічі насправді існує, краще сидіти в чомусь пристойнішому.
Він загальмував біля бровки і ще раз глянув на аркуш паперу, списаний усякими номерами. Що ж, доведеться спробувати ще раз. Якщо не вдасться тут, то Віктор взагалі не уявляв, як здійснить те, задля чого третю добу мотався автошляхами на цьому «Хюндаї», замість того, щоб гнати на ринок не надто перспективний щодо збуту товар.