1 листопада посольство опинилося в Путивлі й у цьому прикордонному місті перебувало майже два місяці. Чекали повернення Богдана Хмельницького з місць бойових дій. Треба було з'ясувати, яке саме місто буде обрано для зустрічі і проведення всіх офіційних церемоній і переговорів, присяги, вручення царської грамоти, клейнодів – регалій для гетьмана і Запорозького Війська, подарунків. Москва хотіла, щоб це відбулося найурочистіше, тому воліла, щоб був обраний Київ. А Богдан Хмельницький, навпаки, як зазначає український історик О. Оглоблін, прагнув ділових переговорів і тому відмовився від Києва, щоб уникнути неминучих тут урочистостей. До того ж Києву загрожувала військова небезпека з боку Литви. І ще мало значення, мабуть, те, що в Києві перебували вищі ієрархи православного духовенства та українська шляхта, які в той час були в опозиції до гетьмана. Отже, Богдан Хмельницький обрав Переяслав, місто за Дніпром – центр Переяславського полку з численним населенням і розвинутою торгівлею. Як і більшість великих міст в Україні, в той час Переяслав був також і фортецею, тут зосереджувалася українська армата з пороховим запасом. Життя Богдана Хмельницького здавна було пов'язане з Переяславом, тут він оженився вперше з Ганною Сомківною. Переяславський полковник був довіреною особою гетьмана, згодом його родич – зять Павло Тетеря. Московське посольство, дочекавшись додаткових інструкцій від царського уряду, а також нової хоругви для гетьмана (перша пошкодилася в дорозі), в останніх числах грудня вирушило з Путивля до Переяслава.
31 грудня воно прибуло туди. За п'ять верст од міста посольство зустрічали переяславський полковник Павло Тетеря із сотником та отаманами і 600 козаків. Посли зупинилися на подвір'ї, де містився «Посольський дім».
Богдан Хмельницький перебував ще в Чигирині. Він був зайнятий похороном сина Тимоша, а потім не міг вчасно дістатися до Переяслава через ненадійність криги на Дніпрі. 6 січня ввечері він уже був у Переяславі, вслід за ним приїхали писар Іван Виговський та інша генеральна старшина – обозний, суддя, осавули, а також полковники з полковою старшиною, сотниками і отаманами. Відбулася перша зустріч гетьмана з московськими послами, неофіційна, на бажання гетьмана, в приміщенні Бутурліна. З'ясували порядок церемоніалу та офіційних зустрічей: вранці 8 січня проведуть таємну раду в Богдана Хмельницького з козацькою генеральною старшиною і полковниками, далі посли оголосять царську грамоту, після чого знову відбудеться старшинська рада і нарешті – фінальна переяславська акція – присяга в церкві гетьмана Богдана Хмельницького зі старшиною. А потім стольники і дворяни проїдуть українськими містами і приймуть присягу від українського населення.
Однак старшинська рада, яка ухвалила прийняття царської протекції, внесла корективи, що ґрунтувалися на демократичних засадах і звичаях козацтва та його історичному досвідові. Вирішено було зібрати народ на раду. Після першої старшинської наради 8 січня о другій годині дня несподівано для послів закликали на загальновійськову генеральну раду, б'ючи в тулумбаси, щоб, як записано в «Статейному списку» Бутурліна, «на собрание всего народа слышать совет о деле, хотящем совершитися». Поели на цій раді присутніми не були.
Опис Переяславської ради маємо у «Статейному списку», тобто звіті В. В. Бутурліна царю, що насичений подробицями, забарвлений риторичними прикрасами, хоча на Переяславській раді Бутурлін не був присутній і про її хід дізнався від інших. Протокольного документального запису про неї не існує. Взагалі щодо статейних списків, що складалися послами, посланниками, агентами московського уряду і які зосереджувалися потім у Посольському приказі в Москві, то їх об'єктивність і правдивість поставили під сумнів уже сучасники.
Саме так, щоправда досить експресивно, щодо московських дипломатичних урядовців та їхніх специфічних документів висловився піддячий Посольського приказу Г. Котошихін, який емігрував до Швеції: «Пишут они в статейних списках не против того, как говорено, а прекрасно виставляючи свой разум на обманство, через чтоб достать у царя себе честь й жалованье большое; и не срамляютея того творити, понеже о том, кто на них может о таком деле объявить. Для чего так творят? Для того: російского государства люди природою своею спесивы, и необычные ко всякому делу, понеже в государстве своем наученія никакого добраго не имеют и не приемлют, кроме спесивства, и безстыдства, и ненависти, и неправды».
Бутурлінський звіт царю, який грішить неповнотою, а в деяких місцях неточністю, був розтиражований у безлічі радянських видань, особливо останніх десятиріч. Він відомий нам також і з підручників історії СРСР (історія України, як ми знаємо, довгий час у навчальних закладах України не викладалася).