Галя. Ну, так я пiду. (Уходит.)
Хома с важностию садится за стол. За дверью стучат три раза. Входят два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину, кладут хлеб на стол.
Свати. Дай, Боже, вечiр добрий, вельможний пане!
Хома. Добривечiр i вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом првдолжает.) Добривечiр, люди добрi! Просимо сiдати; будьте гостями. А вiдкiля се вас Бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники якi? Може, рибалки або, може, вольнiї козаки?
Сват (тихо покашливает). I рибалки, i вольнiї козаки. Ми люди нiмецькiї, iдемо з землi турецької. Раз дома у нашiй землi випала пороша. Я й кажу товаришу: «Що нам дивиться на погоду? Ходiм лишень шукати звiриного слiду». От i пiшли. Ходили-ходили, нiчого не знайшли. Аж гульк – назустрiч нам iде князь, пiднiма угору плечi i говорить нам такiї речi: «Ей ви, охотники, ловцi-молодцi! Будьте ласкавi, покажiте дружбу. Трапилась менi куниця – красна дiвиця; не їм, не п’ю i не сплю вiд того часу, а все думаю, як би її достати. Поможiть менi її пiймати; тодi чого душа ваша забажа, усе просiте, усе дам: хоч десять городiв, або тридев’ять кладiв, або чого хочете». Ну, нам того й треба. Пiшли ми по слiдам, по всiм городам, по усiх усюдах, i у Нiмеччину, i у Туреччину; всi царства й государства пройшли, а все куницi не знайшли. От ми i кажемо князю: «Що за диво та звiрюка? Хiба де кращої нема? Ходiм другої шукати». Так де тобi! Наш князь i слухати не хоче. «Де вже, – каже, – я не з’їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куницi, сирiч красної дiвицi, не видав». Пiшли ми вп’ять по слiду i якраз у се село зайшли; як його дражнять, не знаємо. Тут вп’ять випала пороша. Ми, ловцi-молодцi, ну слiдить, ну ходить; сьогоднi вранцi встали i таки на слiд напали. Певно, що звiр наш пiшов у двiр ваш, а з двору в хату та й сiв у кiмнату; тут i мусимо пiймати; тут застряла наша куниця, – в вашiй хатi красная дiвиця. Оце ж нашому слову кiнець, а ви дайте дiлу вiнець. Пробi, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дiвицю. Кажiть же дiлом, чи оддасте, чи нехай ще пiдросте?
Хома (притворно с сердцем). Що за напасть така! Вiдкiля се ви бiду таку накликаєте! Галю! чи чуєш? Галю! порай же, будь ласкава, що менi робити з оцими ловцями-молодцями.
Галя выходит на средину светлицы, останавливается и, стыдливо потупив глаза, перебирает пальцами передник.
Хома. Бачите ви, ловцi-молодцi, чого ви натворили? Мене старого з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хлiб святий приймаємо, доброго слова не цураємся, а за те, щоб ви нас не лякали, буцiм ми передержуємо куницю, або красну дiвицю, вас пов’яжемо. Прийшов i наш черед до ладу слово прикладать. Ну, годi ж тобi, дочко, посупившись стояти; чи нема в тебе чим сих ловцiв-молодцiв пов’язати? Чуєш-бо, Галю? А може, рушникiв нема? Може, нiчого не придбала? Не вмiла прясти, не вмiла шити – i в’яжи ж чим знаєш, хоч мотузком, коли ще й вiн є.
Галя уходит в свою светлицу и немедленно возвращается, неся на серебряном блюде два вышитые полотенца и кладет на хлеб, принесенный сватами; потом подходит к отцу й низко кланяется й целует руку; потом берет блюдо с полотенцами и подносит сватам – сперва одному, потом другому. Свати, взявши полотенца, кланяются Хоме.
Сват. Спасибi ж батьковi, що свою дитину рано будив i усякому добру учив. Спасибi й тобi, дiвко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.
Галя берет полотенца й перевязывает через плечо одному й другому, потом отходит и робко поглядывает на двери.
Хома (к Гале). Догадався, догадався! Ти хочеш i князя зв’язати. Нехай завтра обоє його зв’яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не втечеш!
Сват. Вiн i сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.
Хома. Ну, поки вже долетить, нам нiчого ждати. Просимо сiдати. Що там є, поїмо; що дадуть, поп’ємо та побалакаємо дещо. А тимчасом ти, Галю, не гуляй, в корці меду наливай та гостям пiднеси хлiба-солi, проси з привiтом i з ласкою.
Сваты чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку и флягу и подносит старшему свату. Сват не принимает.
Сват. Ми вам такої халепи натворили, що боїмося, щоб ви нас не потруїли… Призволяйтесь самi. (Кланяется.)
Галя, посматривая на отца робко и стыдливо, подносит к губам и подает свату.
Сват (подняв чару). Тепера так! Пошли ж, Боже, нашим молодим щастя, i багатства, i доброго здоров’я, щоб i внукiв женити, i правнукiв дождати…