— Крім цього, виявилось, що спалювання всіх тих викопних енергоносіїв мало певні неприємні побічні наслідки, як от підвищення температури планети і погіршення стану навколишнього середовища. Тож тепер полярні льодовики тануть, рівень моря піднімається, а з погодою повний безлад. Рослини і тварини вимирають у рекордних кількостях, а чимало людей голодують і не мають даху над головою. А ми досі воюємо одне з одним, здебільшого за ті кілька ресурсів, що залишились.
— В основному, хлопче, все це означає, що життя набагато складніше, ніж колись, у Старі добрі часи, ще до твого народження. Колись все було класно, а тепер все жахливо. Чесно кажучи, майбутнє не виглядає дуже безхмарним. Ти народився у паршивий момент історії. І виглядає, що надалі ставатиме тільки гірше. Людська цивілізація у «занепаді». Деякі люди навіть кажуть, що вона «розпадається».
— Тебе, напевно, цікавить, що ж станеться з тобою. Тут усе просто. З тобою станеться те саме, що і з кожною людиною, що коли-небудь жила. Ти помреш. Ми всі вмираємо. Так це влаштовано.
— Що стається, коли помираєш? Ну, ми не певні. Але докази наводять на думку, що не відбувається нічого. Ти просто мертвий, мозок перестає працювати, і ти вже не можеш ставити набридливі запитання. Ті історії, що ти чув? Про подорож у прекрасне місце, яке називають «небесами», де немає болю та смерті, ти живеш вічно в стані постійного щастя? Також повна брехня. Як і все, що стосується Бога. Жодних доказів небес немає і ніколи не було. Ми це також вигадали. Прийняття бажаного за дійсне. Тож решту свого життя тобі доведеться жити знаючи, що одного дня ти помреш і зникнеш назавжди.
— Вибач.
Гаразд, з іншого боку, можливо чесність — не найкращий варіант. Можливо, це не дуже гарна ідея розповідати новоприбулим людям, що вони народились у світі хаосу, болю та бідності якраз вчасно, щоб спостерігати, як все розвалиться. Я довідувався про все поступово протягом декількох років, але все одно почувався, наче стрибнув з моста.
На щастя, я мав доступ до ОАЗи, який був наче аварійним люком у кращу реальність. ОАЗа не дала мені збожеволіти. Вона була моїм дитячим садочком і підготовчою школою, магічним місцем, де все було можливим.
З ОАЗою пов’язані всі мої найщасливіші дитячі спогади. Коли мамі не треба було працювати, ми одночасно входили в систему і грали в ігри або відправлялись разом в інтерактивні казкові пригоди. Кожного вечора вона примушувала мене виходити з системи, бо я ніколи не хотів повертатись до реального світу. Бо реальний світ був відстійним.
Я ніколи не звинувачував маму за те, як все було. Вона була жертвою долі та жорстоких обставин, як і всі інші. Її поколінню прийшлось найтяжче. Вона народилась у достатку, а довелось спостерігати, як усе повільно зникає. Я пам’ятаю, що більш за все мені було її жаль. Вона постійно була в депресії, і, здається, лише наркотики приносили їй радість. Звичайно, саме вони зрештою її і вбили. Коли мені було одинадцять, вона ширнулась дозою з якимись домішками і померла на нашому старому розкладному дивані-ліжку, слухаючи музику на старому МР3-плеєрі, який я відремонтував і подарував їй попереднього Різдва.
Саме тоді мені довелось переїхати до Еліс, сестри моєї матері. Тітка Еліс взяла мене до себе не через доброту чи сімейну відповідальність. Вона зробила це, аби щомісяця отримувати від уряду додаткові продуктові ваучери. Майже завжди мені доводилося шукати їжу самотужки. Як правило, це не було проблемою, бо в мене талант знаходити та ремонтувати старі комп’ютери і поламані консолі ОАЗи, які я продавав ломбардам або міняв на продуктові ваучери. Я заробляв достатньо, щоб не голодувати, чим не могли похвалитись мої сусіди.
Рік після смерті матері я провів у жалю до себе та відчаї. Я намагався дивитись на світлу сторону, нагадував собі, що навіть сиротою мені живеться краще, ніж дітям в Африці, чи Азії, чи Північній Америці. У мене завжди був дах над головою і більш ніж достатньо їжі. І в мене була ОАЗа. Mоє життя було не таким вже поганим. Принаймні так я собі говорив у марній спробі заповнити велику самотність, яку відчував.
А тоді почалось Полювання на «великоднє яйце» Галлідея. Думаю, це мене і врятувало. Раптом я знайшов щось варте зусиль. Мрію, за якою варто гнатись. За останні п’ять років Полювання стало моєю метою та ціллю. Квестом, який треба виконати. Причиною вставати з ліжка вранці. Чимось вартим очікування.