— Шолом-невидимка, — ахнув Гровер.
— Точно, — кивнув Арес. — Але до чого тут я? Аїд зненавидить обох — Зевса й Посейдона, оскільки не знає, в кого саме шолом. Дуже скоро нас очікує видатне трибічне бойовище.
— Але ж ви одна родина! — розпачливо вигукнула Аннабет.
— Найкраща війна, — зітнув плечима Арес, — завжди найкривавіша. Люблю повторювати: немає нічого кращого, аніж дивитися, як б’ються родичі.
— Ти дав мені рюкзак у Денвері, — сказав я. — Жезл повелителя був там весь цей час?
— І так, і ні. Можливо, це надто складно для твого смертного розуму, але рюкзак — це дещо видозмінений футляр для жезла. Жезл пов’язаний з піхвами приблизно так, як твій меч із тобою, хлопче. Адже він завжди опиняється у тебе в кишені, чи не так?
Я не розумів, звідки Арес дізнався про це, але здогадувався, що бог війни повинен знати все про зброю.
— Хай там як, — провадив далі Арес, — але я тут трохи погрався в чародія, тому жезл мусив повернутися в піхви, щойно ти потрапиш до царства мертвих. Ти стоїш поруч із Аїдом, і тут… Овва, маєте! А якби ти загинув по дорозі — невелике горе. Адже зброя все одно була в мене.
— Але чому б просто не залишити жезл повелителя в себе? — спитав я. — Навіщо посилати його Аїдові?
Щелепа в Ареса смикнулась. Мені раптом здалося, що він прислухається до якогось іншого, внутрішнього голосу.
— Чому я не… ага… так, з цією могутньою зброєю…
Він перебував у трансі якусь мить… другу…
Ми з Аннабет стривожено перезирнулися.
— Отже, я не хотів неприємностей. — Обличчя Ареса просяяло. — Саме так, ага. Треба було зловити тебе на гарячому, ось так.
— Ти брешеш, — закинув я. — Відправити жезл Аїдові не ти вигадав.
— Звичайно, це я!
Із-під окулярів Ареса раптом закурився димок, ніби вони притягали вогонь, як лінза.
— Не ти наказав вкрасти, — наполіг я. — Хтось інший послав героя поцупити обидві речі. Потім, коли Зевс доручив тобі знайти його, ти зловив злодія. Але не викрив його Зевсові. Хтось переконав тебе відпустити його. Ти ховав вкрадені речі в себе, очікуючи, поки інший герой прийде та доставить їх за адресою. Голос з ями крутить тобою, як хоче.
— Я — бог війни! Ніхто не може мені наказувати! І мені не сняться всілякі там сни!
— А хіба хтось казав тут про сни? — поцікавився я.
— Давай-но краще повернемось до більш насущних справ, приятелю. — Арес був страшенно обурений, але намагався це приховати, набувши похмурого вигляду. — Отже, ти живий. Але я не можу дозволити, щоб ти повернув жезл на Олімп. Ти можеш наговорити зайвого цим тупоголовим кретинам. Тому мені доведеться тебе вбити. Вибач, нічого особистого.
Бог війни клацнув пальцями. Пісок розлетівся у нього під ногами, й з-під землі вистрибнув кабан ще більш потворний, аніж той, чия голова висіла над входом до будиночка номер сім у Таборі напівкровок. Звірюга відкидала ратицями пісок, люто дивлячись на мене крихітними очиськами, опустивши гострі, як бритва, ікла та очікуючи наказу вбити мене.
— Краще бийся зі мною сам, Аресе. — Я відступив до води.
Він розреготався, але в його реготі я раптом відчув певне занепокоєння.
— Ти маєш лише один талант — утікати. Утік від Химери. Утік із царства мертвих. Чогось тобі явно бракує.
— Невже злякався?
— Шмарклі підбери, пацане! — Темні окуляри бога війни стали потроху розтоплюватися від жару його очей. — Правило стверджує: жодного прямого втручання. Не вийде, хлопче. Ти не в моїй ваговій категорії.
— Тікай, Персі, — попередила Аннабет.
Величезний кабан кинувся на мене.
Утім, як уже було сказано, я був просто створений тікати від чудовиськ, яких посилають Аїд чи Арес, — від усіх.
Щойно вепр кинувся на мене, я відступив набік і зняв ковпачок із ручки. У моїх руках опинився Анаклузмос. Я різко змахнув ним. Відрубане праве ікло кабана впало мені до ніг, а сама тварина, втративши рівновагу, шубовснула в море.
— Хвиле! — гукнув я.
І тут невідь звідки в морі виникла гігантська хвиля, що обплутала вепра, ніби ковдрою. Істота заверещала з переляку. І щезла у морських глибинах.
Я обернувся до Ареса.
— То як, будеш битися? — спитав я. — Чи будеш далі випускати на мене своїх поросяток?
— Ну, дивись, хлопче. — Арес побагровів від люті. — Я міг би перетворити тебе…
— На таргана, — підказав я. — Або на черв’яка. Не сумніваюсь. Це врятувало б твою божественну шкуру від того, щоб її відшмагали, чи не так?
Над окулярами бога війни затанцювало полум’я.